Мойсей Арронович ІІІ

Колись, кілька сотень років тому, вони любили стояти ось так на пагорбі, або стіні якогось замку, тримаючись за руки і дивлячись у далечінь, ловлячи ту єдину, коротку мить, коли кінчається день і починається ніч. Для двох закоханих немертвих ця мить завжди була чарівною. Колись, п'ятсот років тому, в одну з таких чарівних миттєвостей вони вперше поцілувалися і покохали одне одного.

І вони обоє пам'ятали той вечір...

Того дня, Моня самотньо прогулювався околицями невеликого села на півночі Варди. Настрій був поганим, та й дуже хотілося їсти. І тоді, на узліссі він побачив трьох розбійників, які прив'язали до дерева якусь дівчину, і збиралися спалити на багатті. Не гаючи часу Моня вбив людей.

Так він познайомився з Тайрін.

Потім вони разом з'їли сліди свого злочину, а в мить, коли день згас, а ніч ще не почалася, вони вперше поцілувалися і покохали одне одного. З того часу цілих триста років Моня та Тайрін були разом. Вони любили один одного настільки сильно, що забули про весь світ. І з кожним днем вогонь їхньої пристрасті спалахував все сильніше. Вони не могли розлучитися довше, ніж на кілька хвилин.

Ця пристрасть засліпила їх, і незабаром зіграла з двома закоханими злий жарт.

Одного дня ідилію їхнього світу зруйнувала війна. Коротка, але жорстока війна між двома сусідніми містами у Варді. І найстрашнішою ця війна виявилася для двох закоханих, адже волею випадку та помилок вони виявилися по різні боки барикад. Образи, завдані коханими, разом із помилками минулого розлучили їх на двісті років.

Двісті нестерпних років самотності, і страху зустріти ту(/того), хто все ще володіє твоїм мертвим серцем. Страху подивитися в її(/його) очі, і визнати помилки. Попросити вибачення...

І тепер, коли вони знову разом, у них немає часу на те, щоб милуватися заходом сонця, і вдаватися до спогадів.

Вони стояли на вершині величезної кам'яної стіни. Їх оточувала армія лицарів, селян та немертвих. З обох боків від них стояли друзі.

А попереду палала пожежа.

І на тлі цієї пожежі виднілася чорна армада мертв'яків, яка повільно наближалася до стіни в останніх променях заходу сонця.

Ілрон щось розповів королю, і той голосно віддав наказ, який, одразу ж, страшною луною підхопили герольди:

- Усіх загиблих скидати вниз!

- Ми нічого не пропустили? - Почувся гучний голос ззаду.

Моня обернувся, і помітив велетенського Дракона, біля якого стояла сніжнобіла Вовчиця.

- Ні, ви якраз вчасно.

А коли останній промінь сонця догорів на заході, вороги кинулися в атаку.

- Луки та арбалети! – Наказав король, і стрілки, підійшовши до краю стіни, вклали стріли у зброю.

Коли мертвяки підбігли на відстань пострілу, король наказав:

– Вогонь!

Десятки тисяч стріл злетіли в повітря в одну мить, і смертоносним дощем упали на вороже військо. Якби воно складалося з живих людей, втрати були б величезними. Але мертв'якам це здалося лише укусом комара. Утикані стрілами й арбалетними болтами, немов їжаки голками, вони продовжували вперто йти вперед, поширюючи по околицях нестерпний трупний сморід. Лише одна із сотні стріл знайшла слабке місце мертвяків, і перетворила свою жертву на хмару сірого праху.

Поки стрілки перезаряджали свої арбалети, вперед вийшли немертві, і навели на ворогів стволи своїх Громових Луків.

- Стріляйте у сяючі знаки на їхній шиї! - Що є сили, вигукнув Моня.

Одна мить, щоб прицілитися, і громовим гуркотом пролунав залп. Тієї ж миті перші ряди мертвяків перетворилися на важку хмару праху.

Другий, третій, четвертий залп, і вся рівнина біля стіни вкрилася величезним прошарком мертвецького попелу.

Після п'ятого залпу, який пролунав лише за кілька секунд після першого, мертв'яки, підкоряючись наказу свого невидимого командира, зупинилися.

Величезна хмара важкого праху повільно осідала на землю, і посеред цієї "картини" всі побачили людину, що самотньо стоїть. Чи то була не людина? Довге чорне волосся спадало на плечі чоловіка, а в чорних очах вирувала ненависть. На його шиї Моня побачив знайомий артефакт.

- Опиратися марно. - Промовив незнайомець, і його могутній баритон луною рознісся по стіні. - Той, хто чинитиме опір, помре, і стане частиною моєї армії. Тим же, хто складе зброю, я залишу життя і дозволю стати моїми рабами.

Моня плюнув з вершини стіни, і голосно промовив:

- Чому ми повинні вірити Вовку, який зрадив свої моральні принципи? Вовку, який порушив закон Зграї?

Ніагар голосно засміявся, і сказав:

- Звідки тобі знати про мої моральні принципи, ти, жалюгідний земляний хробак? Влада, ось моя єдина мораль. А у влади, так само як і у справедливості, є лише один закон – роби з іншими так, як вони вчинили з тобою, або так, як тобі вигідно.

- Настав час кінчати цей фарс... - сказала Тайрін, і навела на Вовка ствол свого Громового Лука.

- Не треба! - Хотів зупинити її Моня, але було вже пізно. Пролунав постріл, і сталевий наконечник помчав до Ніагарової голови. На відстані кілька сантиметрів від мети, спалахнула яскрава іскра, і наконечник, відбившись від невидимої перешкоди, полетів назад, і вп'явся в ліве плече немертвої дівчини. З рани, що утворилася, потекла густа, чорна, гнила кров.

- Дідько, - вилаялася крізь зуби Тайрін, болю немертві не відчували. – Справді – погана ідея. Такий костюм споганив, покидьок.

- Дурні! - Вимовив Ніагар. - Сталь не може перемогти магію, і зараз ви в цьому переконаєтесь!

Амулет, що висів на шиї Вовка, спалахнув, мов сонце. Ілрон відчув потужний потік енергії та напругу магічних полів. Потік був настільки могутній, що легко міг перетворити масивні сталеві ворота на пару, а величезні кам'яні брили на пил.

Юний маг заплющив очі і, зібравши в кулак усю свою волю, і ту силу, що вирувала в ньому, виставив руки вперед.

Хоч потік був направлений на ворота, Ілрон зміг зупинити його. Тієї миті, коли невидимий потік нищівної енергії торкнувся невидимої перешкоди, поставленої юним магом, Ілрон відчув такий біль, наче засунув руки в киплячу лаву. Воїни, що стояли поруч, зі страху тікали геть, бачачи, як димитися шкіра на долонях юного мага. Проте Ілрон зміг стримати могутній потік магії, звільнений древнім артефактом Вовків. Узявши під контроль магопотоки, випущені на волю, мало досвідченим в магії, перевертнем, юний маг відправив усю цю руйнівну силу назад, на Ніагара. Коли невидима для простих людей вогненна куля відлетіла, Ілрон без сил опустився на грубий камінь стіни. На його руках залишилися сильні опіки, які не переставали пекти.