Палац Аліору ІІ

Адаманта прокинулася від того, що хтось, легенько, тицьнув її кінчиком ножа між ребер. Королева розплющила очі, і побачила навислу над нею людину, якою виявився Елл Бранд. Адаманта хотіла закричати, але вбивця вчасно закрив їй рота рукою.

- Заткнися, сука, або тридцять сантиметрів вороною сталі проштрикнуть твоє смердюче серце.

Страх оселився у душі королеви. Він паралізував її думки.

Але незабаром вона взяла себе в руки і спокійно сказала:

- Як ти сюди потрапив?

- Двох нікчемних зброєносців мало, щоб зупинити мене, ваша величністе. - Глузуючи зі своєї жертви, промовив убивця. - Не хвилюйтеся, вони померли швидко, і не мучилися.

- Ти прийшов мене вбити?

- Ще не знаю, я прийшов сюди за справедливістю.

- Варто мені тільки крикнути, і сюди прибіжить вся варта Північного Замку.

- Боюся, що вас не почують. Усі вони вже годину нишпорить по Аліору, шукаючи того, хто вбив сіра Маара. У королівській вежі залишилися тільки Ваші високородні гості та їхні зброєносці, які зараз зібралися в тронному залі за вашим наказом. До того ж всі слуги зайняті ними. Так що, кричіть, це принесе мені задоволення. До того ж, після цього я точно вб'ю вас. Але я обіцяю, що ви не помрете такою легкою смертю, якою померли ваші сквайри. - Адаманта зрозуміла, що сильно загралася. Вона потрапила до пастки, яку готувала для своїх сестер.  На обличчі королеви відобразився страх, і це викликало усмішку на обличчі Елла. – Не бійтеся, у нас є ціла година, щоб вирішити наші розбіжності.

- Чого ти хочеш від мене?! – У паніці вигукнула Адаманта.

- Ти казали, що зможеш пробачити мені, коли я зроблю тебе королевою, але натомість намагаляся вбити. Ти така ж брехлива тварюка, як і твоя сестра Інет.

Елл замовк, і довго дивився в очі Адаманти, і від цього погляду, позбавленого будь-яких емоцій, мурашки побігли по її спині ще дужче. До горла, знову, підкотив неприємний ком страху. Королева мучилася, "металася" у спробах знайти правильне рішення, але думки так сильно переплелися в її голові, що вона нічого не могла придумати.

- Ти не виконав свою обіцянку – я не виконаю своєї. Вія жива. Я не прощаю тебе! - У паніці сказала вона.

Але ці слова лише розсмішили Бранда.

- Мені не потрібне ваше прощення, принцессо. Вія мертва. Після такого падіння не виживають.

Адаманта хотіла заперечити, вона Королева, а не ПРИНЦЕСА, але гострий клинок встромився в її горло. Сильний біль пронизав тіло, позбавивши королеву останніх крихт волі та самовладання. Вона не могла дихати, і відчувала, як захлинається власною кров'ю. Легені в грудях горіли нестерпним вогнем, а свідомість невблаганно занурювалась у морок і забуття.

І перш ніж померти, королева Адаманта почула голос свого вбивці:

- Я вбив її зброєносця і її орлана. Вона не могла вижити. Я ніколи не промахуюсь. І зараз весь рід Іллеїв зникне...

***

У тронному залі зібралася вся правляча еліта Повітряних островів.

Всі великі і малі лорди, у супроводі їхніх зброєносців, нудьгували, дивлячись на порожній трон.

Між лордами ходила прислуга, пропонуючи вино та солодкі закуски до нього.

- Якого дідька ця дівчинка-королева собі дозволяє? – Пробурчав Арл Гірен, лорд та власник Алмазної Долини, що розкинулася на півдні Повітряних Островів. - Підняла нас ні світ, ні зоря, а сама не з'явилася.

- Жінки, що з них візьмеш. Вони завжди спізнюються. – Байдуже відповів йому Гловер Бранд.

- Королева Алана ніколи не змушувала своїх підданих так довго чекати. – Буркнув у відповідь Гірен.

Ще деякий час лорди нервово ходили тронною залою. І лише коли, навіть самий спокійний з лордів, лорд Бранд, почав нервувати, в зал вбіг задиханий паж королеви.

- Мілорди, - крізь важке дихання, сказав він, - біда. Королева Адаманта мертва.

Деякий час у залі панувала тиша. Лорди осмислювали почуту новину.

- Рід Іллей перервано, і тепер Повітряні Острови залишилися без королів! - Вигукнув найнестриманіший з лордів, лорд Гірен.

- Рід Іллей перервано лише по жіночій лінії, - відповів йому Йорел Валліс. – У Алани залишилося троє синів.

- Чоловік не може сісти на трон Повітряних островів. Цьому закону вже майже тисяча років. – заперечив крізь свою густу, чорну бороду Паріс Ягуран.

- Цей закон був написаний жінками з роду Іллей, і тепер вони всі мертві. – Заперечив лорд Валліс. - Я негайно відправляю гінця за моїм сином.

- Ілор не може стати королем, - заперечив лорд Бранд. – Він не старший син.

- Твій Алан, тим більше, не може претендувати на трон. - Огризнувся у відповідь Йорел.

- Бранд правий. За правом народження трон повинен перейти Амбрелу Ягурану. – відповів лорд Гірен.

– На території Повітряних Островів ніколи не діяли закони первородження. - Не вгавав Валліс. – Королі завжди передавали свій трон тому, кому хотіли, як це зробила Алана. Так було споконвіку. Ще в часи коли Повітряними Островами правили чоловіки, королі не цуралися цього права. Не відцураємлся й ми його.

- Що ви пропонуєте, лорде? - Запитав старий Бранд.

- Ми самі, мирно, вирішимо, хто з наших синів сяде на трон, і тоді Повітряні Острови й надалі процвітатимуть, або ми почнемо війну, і тоді інші держави Союзу розірвуть нашу ослаблену країну на частини.

- І як ви пропонуєте це зробити,- іронічно запитав Йорел.

– Мирно. Тут, у цьому тронному залі, зібралися всі малі та великі лорди Повітряних Островів. Отже, ми можемо прямо зараз провести віче, і обрати свого короля.

– І хто буде кандидатами? - З тим же єхидством у голосі, спитав лорд Ягуран.

- Ті, хто має на це право: Мій син Ілор Валліс, ваш син Амбрел Ягуран, і син Бранда Алан.

- Це дурниці. – Заперечив Арл Гірен. – Лише дикі племена пустелі обирають свого вождя...

– Це не дурниці, а справедливість. Без законного короля Повітряні Острови приречені. – Відповів йому лорд Ягуран.

Після недовгих суперечок лорди перейшли до голосування. На бік лорда Валліса стало лише троє людей. Сторону Бранда взяло п'ятнадцять. Решта п'ятдесят три лорди взяли бік Ягурана.