Ліанна VIII

            Моня замовк чекаючи реакції Вовчиці.

– А технологія? - Запитала Ліанна, коли усвідомила сказане немертвим, і трохи прийшла до тями.

– Технологія їм не дісталася. Ми з Ізею провернули маленьку аферу, внаслідок якої люди вважали мене мертвим. Минуло кілька століть, і вони забули про нас. Люди напевно вивчали артефакт, і ми маємо радіти, що їм дісталася лише його половина. Саме завдяки цьому вони не змогли повторити мій досвід.

- З чого ти це взяв?

- Ну, нових немертвих так і не з'явилося, а значить люди ще не відкрили нової технології, заснованої тільки на магії без урахування особистих якостей чаклуна. Тепер я впевнений лише в одному: хоч мені і не приємно усвідомлювати це - Місько мав рацію - ми не можемо залишитися осторонь.

Кілька хвилин Ліанна дивилася у темне вікно.

- Ти маєш рацію, і ми не можемо більше тут відсиджуватися. Ми повинні дізнатися якнайбільше, перш ніж дістанемося до Коени. Я не знаю, чому, але відчуваю, що від цього залежать не тільки наші життя. Зволікати не можна. Завтра, як тільки почне сіріти, ми повинні покинути цей гостинний дім.

- А ти зможеш йти?

Ліанна лагідно посміхнулася, і Моня зрозумів, що ця дівчина-перевертень не тримає на нього зла. Минуле позаду, і тепер вони по один бік барикад.

- Звичайно зможу, я ж перевертень.

Моня деякий час мовчав, а потім, винувато, запитав, хоч і так уже знав відповідь:

- Ти не ображаєшся на мене?

– Ні. Я рада, що ти був чесний зі мною. До того ж, я теж не свята. Всі ми робили помилки, і всі ми робили так, як того вимагали обставини. Це життя.

- Мир? - Моня простяг праву руку, і Ліанна потисла її. - Що ж, тобі треба відпочити. Я та Ізя все приготуємо.

Моня вже попрямував до дверей.

- Дякую тобі, почув він тихий голос Вовчиці, і обернувся.

- За шо?

– За те, що ти мій друг.

Моня плавно зачинив двері, і підстрибую, немов хлопчисько, що вперше поцілувався з дівчиною, побіг на кухню, а Ліанна, трохи полежавши в темряві, заснула.

Сон дівчини-перевертня був важким, і вона раз у раз прокидалася. Прокинувшись у черговий раз, Ліанна виявила, що почало сіріти. Біля входу в кімнату стояв Моня, тримаючи в руці Вольстрімський ліхтар.

- Нам час, - коротко сказав він, і розвернувся, щоб вийти.

- Стривай, - зупинила його Ліанна, - допоможи мені зібратися. - Моня поставив на стіл ліхтар. - Звідки він у тебе?

- У мага позичив[1].

Поки Ліанна одягалася, немертвий збирав речі.

Коли все було готове, мандрівники зустрілися на подвір'ї. Місцевий маг зголосився проводити їх.

- Підете цією стежкою, - сказав він, стоячи біля краю села. — Дня за два вона виведе вас на тракт, трохи на захід від Заула. Звідти ваш шлях лежить на північ. І пам'ятайте, що інші села теж можуть потерпати від набігів мертв'яків. Краще буде, якщо ви оминете їх.

- Звичайно, адже якщо в кожному селі я "відпочиватиму" по кілька тижнів, то до ельфів ми дістанемося не раніше ніж через рік. – Пожартувала Ліанна.

- Ілрон, - сказав маг, досхочу відсміявшись, - ти сильний маг. Один раз на тиждень зв'язуйся зі мною, і розповідай про ваші пригоди. А я розповідатиму тобі ті новини, що зможу дізнатися.

- Домовилися.

Перш ніж пуститися в дорогу, до мага підійшов Моня, зняв з пальця старий платиновий перстень, зроблений у формі черепа.

- Бережіть його. А коли прийде час, Ілрон зв'яжеться з вами. Він передасть через вас послання, яке слід передати в Умер – місто немертвих. Тут недалеко є покинутий цвинтар. Ти його маєш знати. Він знаходиться на вершині найближчої до вас гори. - Маг ствердно кивнув, даючи зрозуміти, що знає, про що говорить немертвий. - Так от, на цвинтарі знайди шосту могилу третього ряду праворуч. Вона увінчана кам'яним хрестом. Нахили хрест праворуч, і коли почуєш клацання, перед тобою відриється тунель. Іди ним. На першому роздоріжжі поверни праворуч, а потім йди прямо. Запам'ятай це, адже повернувши один раз не в той бік – навіки залишишся в наших підземеллях. Ти прийдеш до будинку старого Умата. У них завжди хтось є вдома. Вони й передадуть послання до Умеру. Але пам'ятай, Умат ще голодніший, ніж наш Ізя, тому візьми гостинець для нього. Краще буде, якщо цим гостинцем виявиться порося, або баран. Покажи Умату мій перстень, і скажи, що у тебе термінове послання до чинного владики. По-правді кажучи, я й сам не знаю, хто зараз сидить на нашому престолі. Сто років тому немертвими керував старий Мотт, та його термін скінчився ще двадцять років тому, а кого обрали на його місце, я не цікавився. Та це й не важливо. Мене вони послухають.

- Здається нічого складного, - відповів маг, - ось тільки що це буде за послання?

Моня знизав плечима:

- А звідки мені знати? Я не вмію передбачати майбутнє. Але самі подумайте – світ збожеволів. Нам потрібна буде допомога. У цьому я певен.

- Чи не легше буде попросити допомогу у людей, або інших народів Материка? – Обурено запитав Ілрон.

- Ага, Орон уже допросився, чи ти забув? Вибач, але з усіх людей я довіряю лише цьому магу. А з інших народів лише Ліанні. До того ж, немертві прийдуть на допомогу вдвічі швидше, тому шо нам не потрібен сон.

Друзі попрощалися і вирушили в путь.

Дорога плавно спускалася, щоб потім знову піднятися вгору. Петляла між горами та численними гірськими потоками. Весна всюди вступала у свої права: співали птахи, зацвітали весняні квіти, наповнюючи повітря своїми ароматами. А десь біля підніжжя гір люди виходили на поля, і з подивом дивилися на п'ятірку подорожніх, що йшли гірською стежкою.

- Ілрон, - звернулася до мага Ліанна, коли їй набридло мовчання. - Ти ніколи не був сильним магом. Як тобі вдалося зв'язатися із тією дівчиною?

Хлопець якийсь час мовчав.

- Розумієш, Ліанно, річ у тому, що будь-яка дія, чи то магія, чи проста робота, має відповідати нашому характеру. Хоча, ти повинна розуміти це краще за мене, адже ти перевертень. Ось і виходить, що в бойовій магії мій рівень трохи нижчий, ніж найнижчий. Адже я ніколи не любив бійок та війни. Втім, як і ти. Але, з іншого боку, природа компенсує недоліки. Ти маєш знати, що розумні люди здебільшого не бувають сильними фізично, і навпаки. Так сталося зі мною. Відсутність таланту до бойової магії з лихвою компенсувала мирна магія.