Мойсей Арронович І

Все почалося понад дев'ятсот років тому. Я був тоді простим фермером. Так само, як і мої брати Ізяслав та Яків. Ми вирощували зерно, тримали худобу. Загалом усе як у нормальних людей. Щодня – важка монотонна праця на землі.

Хоч тоді й Остання війна була в розпалі, ми жили далеко від неї. Дім наш був у самісінькій дупі світу, на самому піку півострова (зараз це територія Варди). Ті часи були важкими, але ми хотіли жити. Ми любили та були вірні друзям...

Того дня ми з братом вирушили до сусіднього села на весілля. Звісно, ми хотіли піти туди. Адже коли ти фермер, єдиною твоєю розвагою є рідкісні весілля, таких як і ти нікому не відомих людей, або постійні пиятики в місцевому генделику, в компанії друзів і заблукалих, опустившихся героїв-алкашів.

Про події того часу ми дізнавалися в останню чергу. До нас рідко приходили гості, а ті новини, які ми чули, швидше, були чутками, ніж правдою. Війна була далеко на півночі, ми ж жили на самому краю світу.

Що цікавого могло статися в нашій глушині?

Не буду заперечувати, праця на землі - благородна. Але мені хотілося більшого. Я мріяв про героїчні подвиги та битви, про пригоди та славу...

Знаєш, треба було бути обережнішим зі своїми мріями, бо вони можуть і здійснитися.

Того вечора ми поверталися п'яні додому з весілля. До нашого села залишалося пройти ще кілька сотень ард.

Не дивлячись на те, що надворі стояла глибока ніч, у селі ніхто не спав. Було чути якісь дивні крики. Всюди був вогонь.

Тієї миті, коли ми пройшли розламані ворота, перед собою  побачили величезного сивого вовка.

Все сталося так швидко, що я й досі не можу не тільки пояснити, а й зрозуміти, що сталося.

Побачивши нас, він кинувся нам на зустріч. Втекти з лінії атаки ми б не встигли. І тієї миті я відчув приплив дивної сили. Вона виходила зсередини мене, накопичувалася в моїх долонях. Я не міг збагнути, що це за сила? Звідки вона взялася?

Вовк не встиг зреагувати, та й я теж. В одну мить з моїх рук зірвався потік білого полум'я. Перетворюючи ворога на шматок смаженої плоті.

Того дня я вперше застосував магію.

"Незважаючи на довгий вік перевертнів, за останню тисячу років у них двічі змінювався правитель. Старий правитель Гаррон[1], загинув під час Останньої війни, від рук невідомого мага. ... Його подальша доля залишається загадкою.

... за деякими даними він...

... Гаронна замінив Свесегарр[2], який триста років тому відмовився від свого чину на користь Гресоара.

Історія народів материка
 

Том 2 с. 1245 "
 

З його обпаленого трупа я зняв медальйон. Він мав форму золотого диска, схожого на ту світну пляму на шиї мертв'яків, яку ми бачили нещодавно. Але на ньому було дивне гравіювання, що зображує людину-вовка. Перевертня. Вона була схожа на людину в тілі вовка, і в той же час на вовка в тілі людини.

Колись я чув про цей артефакт Вовків багато казок. Я вирішив, що  вдача, нарешті, посміхнулася мені.

На жаль, я ще не знав, до чого приведе ця подія. Я не усвідомлював, що саме потрапило до моїх рук, і кого я вбив. Я навіть не знав, що з цим робити.

Незабаром, чутка про загибель Вовка, який виявився самим Гарроном, повелителем Вовків, поширилася Материком. Наші люди говорили, що я вбив якогось перевертня, і незабаром ці дві події пов'язали в одину. На мене почали полювання. Вовки, щоб помститися, і повернути собі загублений артефакт, люди, щоб я не дістався Вовкам. Та найзапекліші на мене полював один вовк на ім'я Аррон, що був сином вбитого мною Гаррона. Саме волхв знайшов, де ми переховуємося, він убив мого брата Якова, і дружину Ізі разом із трьома дітьми.

Ведені жагою помсти та крові ми самі прийшли до вищих магів людей і попросилися до них, до їхньої армії. Побачивши в мені задатки магічного мистецтва, люди, не знаючи, ким я є насправді, навчали мене магії. Ізя ж навчався військового мистецтва, і невдовзі зміг стати командиром легіону, або як зараз називають – тисячником.

Тим часом війна плавно змінювала свій перебіг. Вовки поступово втрачали свої позиції. Вони втратили підтримку ельфів та гномів. Незабаром їхні лави залишили тролі та орки. З перевертнями залишилися лише Дракони, але вони були головною і все ще вирішальною силою.

Щоб перемогти у війні, і помститися за смерть брата і моїх племінників, потрібно було знайти сильних союзників, які могли б скласти конкуренцію Драконам, адже інші народи, хоч і перестали підтримувати Вовків, не поспішали вставати під людські знамена, залишаючись осторонь та спостерігаючи за гризню двох величних рас.

Або створити таких...

П'ять років мене навчали найсильніші маги людства, але відповіді я так і не знаходив, хоч і відчував, що вона десь під рукою. Весь цей час я потай від усіх вивчав дивний артефакт. Я застосовував магію, а коли вона не діяла, застосовував свій мозок. І незабаром я усвідомив, що найсильніша зброя у світі, описана не тільки в казках і легендах, а й у багатьох історичних працях, зброя, якою колись володіли Вовки, потрапила до моїх рук. Вона могла стерти з лиця землі весь Материк, але на щастя я не міг нею скористатися повною мірою. Та й ніхто з людей не міг би це зробити. Адже для того, що амулен підкорився, потрібно бути вовком і людиною одночасно. Вовком у тілі людини, і людиною в тілі вовка.

Перевертнем...

Проте, мені вдалося дещо з'ясувати. Артефакт поєднував магію та природні здібності свого власника. І що найголовніше, він дозволяв користуватися магією навіть тим, хто зовсім не мав до неї хисту.

Застосувавши цей підхід, мені вдалося розробити методику, за допомогою якої можна було створити найнепереможнішу армію у світі. Методику, що дозволяє створювати немертвих.

Щоб переконатися в дії магічного аркану, я та Ізя вирішили випробувати його на собі. І в той час, неможливість керувати артефактом зіграла з нами злий жарт. Занадто величезний викид магічної енергії перетворив на немертвих не лише нас, а й усіх, хто тоді перебував у місті та його околицях.