Лана ІІ

До школи магії вони їхали два тижні. Наніч вони зупинялися в заїжджих дворах. Коли вони їхали в кареті Пірр-а-Лат займався зі своїми учнями, а ввечері, після трапези в заїжджому дворі, Лана приходила до лорда а-Лата, і він займався з нею віч-на-віч.

Після тієї розмови, що сталася одразу ж, після того, як Лана побачила свій портрет на сувої, старий вчитель не давав дівчині жодної вільної хвилинки, намагаючись, щоб вона встигла вивчити якомога більше.

До того часу, поки вони доїхали до школи Лана вже могла читати по складах і навіть могла написати своє ім'я, та імена всіх своїх знайомих. Пірр-а-Лат багато розповідав їй про географію Імперії та її історію, але дівчина відчувала, що все це лише крапля в тому морі знань, які їй ще доведеться дізнатися.

Вчитель був неабияк здивований здібностям Лани, адже вона примудрилася за два тижні вивчити кілька простеньких магічних арканів, і навіть застосувати їх! Що вже саме по собі було дивом, і про це Пірр-а-Лат знав не з чуток.

Лана вже вміла загоювати невеликі порізи та подряпини, і спілкуватися в кареті з учителем без слів.

Пірр-а-Лат розумів, що це був уже колосальний прорив, адже навіть найсильніші маги, чий рід був відомий в Імперії з незапам'ятних часів, до яких належав і сам старий маг, не могли застосувати жодного, навіть найпростішого аркану, перші місяці навчання, не кажучи вже про перші два тижні...

Школа магії - величезний замок-фортеця, розташований на вершині скелі, оточеної з одного боку бурхливою річкою, а з іншого величезним степом.

Ще кілька днів тому, коли карета покинула неосяжний, вологий ліс, і виїхала на цю степову рівнину, Лана відчула що щось не так.

Вони більше не зупинялися і спати доводилося в кареті.

Два дні Лана спостерігала за безликим виглядом степу, який лише на межі видимості переходить у ліс.

Все своє життя вона прожила на межі безкрайнього степу і безмежніших лісів. І розуміла, що так не має бути. Але, найбільше, Лану здивувало те, що рівниною карета їхала так, ніби пробиралася крізь непролазні хащі...

Щось увесь час дряпало обшивку, а сама карета раз у раз зупинялася, робила неймовірно-круті повороти, а іноді навіть повертала у зворотньому напрямку. Виникало враження, що насправді довкола не степ, а древній ліс, дороги через який перекриті недавніми буреломами.

Зрештою, помітивши, що вона майже не слухає свого вчителя, а увага постійно вислизає до невирішеної проблеми, Лана звернулася до Пірра-а-Лата:

- Нещодавно ви розповідали нам про аркан "Сліпого ока", що змушує всіх живих бачити те, чого немає насправді, при цьому не помічаючи істини.

Пірр-а-Лат, який у цей час говорив зовсім про інше, дивно подивився на дівчину, проте спокійно відповів:

- Я вже розповідав вам суть цього найпростішого аркану. Чи ти забула?

- Вчителю, я пам'ятаю цей урок і чудово розумію саму суть заклинання. Мене цікавить інше: як можна його уникнути? Що, якщо у мене, випадково, виникнуть підозри про його застосування. Як мені дізнатися правду?

Пірр-а-Лат довго дивився у вікно, і лише потім відповів:

- Лише найсильніші маги можуть відчути цей аркан. Він настільки простий, що для його виявлення потрібно навчитися чітко відчувати навіть найслабший магічний слід. - Учитель ще деякий час дивився в очі Лани, а потім спитав: - Як ти здогадалася, що то ілюзія? Нехай тут фон набагато вищий, ніж при звичайному аркані сліпого ока, але ти не могла вловити навіть його.

– А мені й не треба було це робити. - Посміхнувшись, відповіла магу Лана. - Для цього, всього лише, достатньо використати власні мізки. Якби ми й справді їхали степом, ми б уже давно доїхали до школи. Карета їхала б рівно, а не петляла на рівному місці, немов у дрімучому лісі, поміж вікових дерев. До того ж цей звук, що дряпає обшивку карети, так і не зник. Згадавши ваші уроки географії, я помітила, що тут мають бути вологі ліси. У вікно я бачу зовсім інше. Склавши два і два, я подумала, що це, швидше за все, ілюзія.

Старий маг усміхнувся крізь сиву бороду і відповів:

- Тебе не так просто провести. Те, що ми бачимо навколо - брехня. Насправді ми їдемо через ліс.

- Навіщо ж все це? – здивовано запитала мовчазна Ада.

- Ви маги, а отже тепер ви лорди та леді. Ви будете володіти не лише рабами та вільними людьми, а й найціннішим – землями. Коли ми приїдемо, і я представлю вам директорів, школа подарує вам ваших перших рабів. А раби іноді намагаються втекти. Коли ти бачиш древній ліс, де багато зручних для укриття місць, це зробити легко і дуже спокусливо. Зовсім інша перспектива втечі виникає, коли ти бачиш перед собою безмежний степ. І навіть якщо зважишся на втечу — далеко не втечеш, адже на кожному кроці ризикуєш зі всого розмаху врізатись у невидиме, але від цього не менш реальне дерево. Щороку буває парочка молодих рабів, які бажають випробувати вдачу. Усіх їх спіймали за лічені хвилини, і показово покарали...

Незважаючи на те, що вони ще з ранку побачили замок школи, дісталися до неї лише коли сонце знову торкнулося горизонту, передвіщаючи швидкий прихід ночі.

Сам замок був зроблений із ідеально-відполірованого червоного граніту. Величезні червоні блоки були сплавлені між собою в єдине ціле давньою магією вогню. Сама школа виявилася настільки величезною, що перевершила всі, навіть найсміливіші очікування Лани.

Поблизу це виявився навіть не замок, а ціле місто, збудоване під одним дахом.

Кожна карета, що прибула навіть із самої столиці, слухняно чекала своєї черги, перш ніж під'їхати до величезної кам'яної арки, біля входу в яку стояла пара мертвих вершників, близько десятка лицарів ночі та один повелитель смерті.

За воротами починалися довгі сходи в сто п'ятдесят сходинок, зроблені з сірого граніту. Ширина кожної сходинки була настільки велика, що на ній могла спокійно розміститися карета, запряжена трійкою коней. По обидва боки щаблів було збудовано величезні кам'яні поручні, на яких стояли статуї, що зображують усіх директорів школи. Коли старий директор помирав, на його місце обирався новий, з числа імперських грандмагів, або хоча б архімагів. І того ж дня його статуя встановлювалася на цій тирасі. Всього на цих щаблях стояло трохи більше тисячі статуй.