Елл

Вітрів Перевал називався так тому, що тут постійно дули сильні, штормові вітри.

Переліт через Вітрів Перевал був не те що не комфортним, а й небезпечним. Тут було неможливо передбачити коли, з якого боку і з якою силою подує черговий порив вітру, намагаючись скинути вершника, або вивернути крила орлану.

Але могутній птах впевнено летів уперед, то піднімаючись так високо, що не було чим дихати, то опускаючись у хмари; петляючи від однієї скелі до іншої. Недосвідчений вершник намагався б стримати птаха, що метушиться, і вирівняти його політ. І тим би занапастив себе і орлана. Але Елл був більш ніж досвідченим вершником. Щоб не витрачати даремно сили він повністю довірився птахові, і ще раз перевіривши надійність мотузок, якими прив'язав себе до орлана, заснув.

Прокинувся Елл лише рано-вранці, коли орлан приземлився на виступі прямовисної скелі, недалеко від маленької печерки. Вітер уже не вив, зникли вічні хмари. Десь зовсім поруч гуркотів водоспад.

Елл розв'язав мотузки, і зістрибнувши зі спини орлана, озирнувся. Праворуч від нього, двома величезними сходинами, котився водоспад, обриваючись у прірву, а потім перетворюючись на невелику притоку могутньої річки, що розділяла рівнину, що розкинулася внизу.

Він знав, що тут закінчуються Повітряні Острови. За ними розкинулася рівнина, повна ферм та полів. Жителі цієї рівнини ніколи не брали до рук зброю. Натомість вони постачали хліб, овочі та м'ясо в усі частини Союзу Королівств. Правив цими землями королівський рід Орлінд.

По інший бік річки, трохи вище за течією від того місця, де в неї впадає притока, розташувалося місто, на причалах якого юрмилися рибальські човни, торгові та військові кораблі.

Життя в цій частині країни йшло своєю, мирною, чергою.

Елл мимоволі посміхнувся. Кращого місця для задуманого і не знайти.

Хлопець підійшов до свого орлана та зняв з нього похідну сумку. За його підрахунками час ще був, але краще все підготувати заздалегідь. З сумки він дістав двозарядний арбалет і зарядив його болтами.

Швидко перекусивши хлібом та салом, Елл взяв заряджений арбалет, і сховавшись за виступом скелі почав чекати.

Чекав він не довго. Не встигло пройти й півгодини, як він побачив мету.

На відстані пострілу летіло п'ять орланів. Троє жовтих були нав'ючені поклажею і не викликали інтересу. На четвертому летів якийсь молодик, із захопленням, витріщаючись на пейзаж, що відкрився його погляду. Попереду летів білий орлан, а на його спині сиділа королева.

"Якщо хочеш когось убити, і при цьому залишитися живим, убий спочатку його охорону." - Згадав Елл настанови свого вчителя, і прицілившись, вистрілив.

Тяжкий арбалетний болт увійшов у тіло жовтого орлана між крилом і шиєю, пронизавши серце.

Птах дивно смикнувся, і на повній швидкості вдарився в скелю. Її вершник зісковзнув зі спини мертвого орлана, і з криком полетів униз, розбившись об скелі.

Другий постріл, відставши від першого всього на мить, пробив білому орлану горло, і той каменем звалився вниз, впавши в річку біля її обриву. Що було далі, Елла не цікавило.

Він хотів уже повертатися до свого орлана, але чіткий слух професійного вбивці, не дивлячись на шум близького водоспаду, вловив легкий звук човгання каменів. Можливо, це був його орлан, але підстраховка ніколи не буває зайвою. Не гаючи часу, Бранд перезарядив арбалет, і обережно визирнув з укриття.

Біля орлана стояли двоє воїнів Повітряної Гвардії, ті, що проводжали його від Аліора, оголивши мечі.

Не гаючи часу Елл зробив два швидкі постріли. Перший арбалетний болт прийшовся у око одному з воїнів. Другому пробуло плече, і він упустив меч. Тієї ж миті біля нього опинився Елл, який, відкинувши меч подалі, приклав ножа до горла пораненого воїна.

- Знаєш, - сказав Елл, - колись мій учитель казав, що після смерті останнього короля Повітряних Островів, у роді Іллеїв залишилися лише заздрісні, жорстокі суки. Єдине, що можна від них очікувати, це удар у спину. - Вбивця посміхнувся, і перерізавши горло, тремтячого від страху, гвардійця, закінчив: - Виходить - це правда.