Ліанна V

Наступного дня втікачі прокинулися пізно. Надворі вже починався обід, але у підземному лігві немертвих було темно. Першою прокинулася Ліанна. Вона ще довго сиділа на ліжку, дивлячись у темряву, і роздумуючи над почутим від приставника. Незабаром щось заворушилося біля столу, забурчало, і тихо човгаючи ногами об земляну підлогу, поплелося до однієї зі стін. Потім щось упало, і пролунав палкий, проте не надто цензурний, монолог, що складався з "народних виразів" мов різних народів Материка, озвучений голосом Моні. А через пару хвилин засвітилося світло.

Ще деякий час  втікачі витратили на одягання, умивання та сніданок.

- Що робитимемо? - Запитав Ізя, облизуючи жирну тарілку.

- Не знаю, - сказала Ліанна, і подивившись на чомусь сумне обличчя Ілрона, сказала: - нам потрібно в Академію.

- Там ми точно будемо у безпеці. – додав юний маг.

– І як нам це зробити? - Запитала Рія.

- Орон не така вже й велика держава. Якщо ми добре постараємося, то дня за три дістанемося до кордону Коени. Там нам уже не буде чого боятися. – відповів Ілрон своїй сестрі.

- Для того щоб подолати цей шлях пішки ми повинні будемо йти день і ніч не зупиняючись, і то на нього піде не менше тижня. – обірвала мага Ліанна. – Я впевнена, що таке нам не під силу. До того ж, за цей час нас можуть десять разів спіймати та спалити на багатті. Вбивство двох приставників та викрадення третього нам так просто не пробачать. На нас уже полюють усі інквізитори Степу, вільні лицарі та інший збрід, який бажає заробити трохи золота та тепленьке місце на небесах за ваше життя та мою шкуру. Ні, через Орон нам не пройти.

- Чому ж, учора моя магія врятувала нас... - заперечив Ілрон, але побачивши очі немертвих, які дивилися на нього наче на ідіота, замовк.

- Учора була паніка, а сьогодні розпочнуться систематичні пошуки. - Пояснив Ізя. - Ліанна права, через Орон нам не пройти. Тут надійне місце, почекаємо кілька днів, а тоді буде видно. Може вони вирішать, шо ми вже того, пішли кудись... До того ж хавки має вистачити на тиждень.

- Ні, Ізю, ми не маємо навіть одного дня. – Відповіла Ліанна, хитаючи головою. - Хоч як я плутала сліди, незабаром вони приведуть їх до тієї могили. А потім – чекай біля дверей гостей. Єдиний наш шанс потрапити на схід, це піти на захід у Морену.

- Чому це ми маємо слухати перевертня вигнанця? – обурився Ілрон. – Хто призначив тебе нашим командиром? Це ж який гак робити.

- Ти маєш рацію, - відповів за Вовчицю Моня. - Її ніхто не призначав. Але, схоже, що мізки в нашій компанії є тільки в неї та в мене з Ізею, ось тільки він більше думає шлунком. - Звичайно, їй було приємно, що немертві так високо цінують її. До того ж, чим більше вона пізнавала їх, тим більше переконувалась у тому, що все, що говорять про них – неправда. Вона дізналася, що вони хороші друзі, нічим не гірші за Вовків чи Драконів. Чи, навіть, дещо й кращі. Принаймні цій парочці було байдуже, що вона вигнанка. Вони не перебільшували і не зменшували її переваги та недоліки. Моня та Ізя свідомо і точно оцінили її характер, і прийняли такою, якою вона є. Не дивлячись, ні на що, і не намагаючись її змінити. – А якщо комусь не подобається такий розклад, то ми нікого не тримаємо. Вихід там, - Моня показав на єдині двері біля однієї зі стін. - Плиту відкриєте самі. Ідіть, ось тільки коли вас схоплять, не забудьте написати нам листа, щоб ми могли насолодилися приємним видовищем спалення магів, і заразом поїли свіжого шашличка.

Охочих продовжити "переворот" не знайшлося.

- Що ж, - сказала Ліанна, ставлячи крапку на неприємній темі розмови, - тепер треба вирішити, як нам потрапити до Морени. Трактом йти не можна, там ми будемо чудовою мішенню, а полями, весняним болотом, цей перехід займе у нас кілька днів.

- Це не проблема, - відповів Ізя, копирсаючись пальцем у земляній стіні. – У нас є тунель, який виведе нас до одного занедбаного та забутого цвинтаря на кордоні Орона та Морени. Воно далеко від тракту, і нам доведеться переплисти річку. Вона в тому місці швидка та широка, а вода зараз дуже холодна. На іншому березі на нас чекають гори.

- Все одно, іншого шляху ми не маємо. А так маємо ще шанс. – відповіла Рія. - Але куди далі?

- Щоб вирішити, куди йти далі ми повинні зв'язати всі кінці, які маємо, в єдину нитку. Можливо, тоді вона покаже нам шлях. – Сказала Ліанна і почала згадувати. - Все почалося з війни Гієни та Алора. Тепер, швидше за все, в Гієні правлять ті, кого наш приставник назвав немертвими, і той, хто помер десять років тому, якщо це було правдою. Потім Орон стає васалом Степу, і в ньому вбивають усіх магів. Цей шлях для нас виявляється закритим. До того ж, на кордоні Степу зникають три Вовки, а на мене нападають за допомогою магії.

- А тобі не здається, що деякі події не в'яжуться в єдиний ланцюг? – перервав Вовчицю Ілрон.

- Це так, але я відчуваю, що є ще щось таке, про що ми ще не знаємо, і що все пояснить.

Поки втікачі обговорювали свої справи, Ізя проколупав у стіні дірку розміром зі свою голову, і перейшов до іншої.

- То куди далі підемо, коли опинимося в Морені. – Знову запитала Рія.

- У нас є два варіанти, - відповів Моня, - або пробуємо пройти на південний схід через Гієну, або на північ, через Туманні Гори до ельфів. Перший шлях коротший, але ми нічого не знаємо про нього, і про ті небезпеки, що тепер чатують на нас там. Другий займе не менше як півроку.

- Давайте спершу дістанемося до Морени, а там вирішимо. Може на той час ми зможемо зв'язати все в єдиний ланцюг. – Відповів Ілрон.

- Моня, ти дивись, здається у хлопця починають з'являтися мізки. Якщо так далі піде він і в шахи грати почне. - Промовив Ізя, продовжуючи копирсатися пальцем у стіні. На обличчі Ліанни з'явилася весела посмішка, а ось Ілрон явно образився на жарт немертвого.

- Беремо тільки найнеобхідніше, - сказав Моня підходячи до правих дверей. Коли він відчинив їх, за нею виявилася ще одна кімната, завалена різним барахлом. - Ізю закінчуй, нам час йти.