Палац Аліору І

Коли Орлани злетіли у повітря, з лиця королеви сповзла посмішка, і на її місці з'явилися сльози. Вона важко опустилася на ліжко і прошепотіла:

- Прощавай, Віє, я не доживу до твого повернення. Я надто довго не хотіла відпускати тебе від себе. Тепер тобі безпечніше буде далеко від дому, ніж у рідних стінах... - Королева важко опустилася на своє ліжко, і трохи почекавши, поки вщухнуть сльози, що душили її, звернулася до старого, що сидів у кутку: - Андоре, чи правильно я вчинила, відправивши її з дому, передавши їй свій трон?

- Ти не зможеш тримати її вічно біля себе. Вона вже доросла жінка, і ти зробила її спадкоємицею. Їй треба багато чого навчитися. Вія сильна, хоробра і не по роках мудра дівчина. Вона буде гідною королевою.

- Ти так гадаєш? - Запитала крізь кашель стара королева.

- Дівчинко моя, подумай сама - що зроблять з нею твої старші доньки, коли дізнаються про твоє рішення.

- Уб'ють, а я не маю сил, щоб захистити Вію.

- Ти прийняла вірне рішення. У її батька достатньо сил, щоб Вія була в безпеці. Це займе лише місяць. Інет та Адаманта вийдуть заміж і втратять усі права на престол. Тоді ж завершиться рада королів, і Вія займе свій трон без жодних проблем.

Королева ще, якийсь час, просто лежала, дивлячись на розписану стелю. На ній зображувалася сцена боротьби Іллеїв з богами. Коли Алані набридло так просто лежати вона вигукнула:

- Слуги! Де вас чорти носять?

Коли до зали увійшли слуги, королева продовжила:

- Зберіть усіх наших гостей і покличте моїх дочок. Мені потрібно зробити одну заяву.

Слуги вклонившись, пішли, а через півгодини в залі з'явилися перші гості.

Коли всі зібралися, королева відкашлявшись, сказала:

- Лорди та жителі Повітряних Островів. Не обманюватимемо себе, я надто хвора, щоб сподіватися на одужання. - По тронному залі прокотився тривожний шепіт. – Тому настав час назвати спадкоємицю трону і символу влади Повітряних Островів.

Королева замовкла і подивилася у вічі своїм дочкам. На обличчі Інет грала неприхована усмішка довгоочікуваної радості. Біля неї стояла Маргері, і витираючи вічно сльозвиві очі, теж раділа за свою матір. Адаманта приречено плакала.

"Усміхайся, не довго тобі залишилося", - подумала королева.

До ліжка королеви підійшов королівський писар, уже не молодий худорлявий чоловік, з довгим сивим волоссям. У його руках був сувій, перетягнутий стрічкою червоного шовку.

Писар не поспішаючи зламав королівську печатку, і розгорнувши сувій почав голосно читати:

- Указ найсвітлішої королеви Алани, правительки Повітряних Островів та хранительки королівського миру. Наказую: після моєї смерті, за законом наслідування і передачі престолу, прийнятого королевою Улією, сімсот років тому, передати трон Повітряних Островів моїй молодшій дочці Віє Іллей. - Коли Інет усвідомила, що сталося, з її обличчя сповзла посмішка. Адаманта зблідла, і залилася новими сльозами. - За тим же законом, Інет Іллей та Адаманта Іллей позбавляються права трононаслідування, і протягом місяця повинні вийти заміж і залишити Аліор.

- Ви не можете так зробити! - Вигукнула Інет. - Трон завжди переходив по праву первородження!

- В інших королівствах - так, - жорстоко обірвала свою дочку королева, - але не на Повітряних Островах. В нас діють інші закони.

- Ми ще побачимо. - Так само жорстоко відповіла Інет своїй матері. - За місяць може багато статися. Хто знає, у чиїх руках опиниться символ влади.

Сказавши це, Інет вийшла з тронної зали і побігла у свої покої. Збоку йшла її дочка Маргері. Настрій був зіпсований, і злість просилася назовні.

"Стара карга, ось як ти вирішила відплатити мені за те, що я стільки років лизала тобі дупу. - Думала Інет, йдучи довгим коридором. - Стривай, я дістануся до тебе, і до цієї малолітньої суки. Ви ще пошкодуєте..."

Вона пройшла до своєї кімнати, і відіславши свою дочку, лягла на ліжко і почала думати...

***

Принцеса Адаманта увійшла до своєї кімнати і, щільно зачинивши двері, прогнала з лиця награні сльози. У кімнаті біля вікна стояв високий чоловік тридцяти років. Одягнений він був у білі обладунки капітана повітряної гвардії.

- Як все пройшло? - Запитав він принцесу, не відвертаючись від вікна.

- Просто чудово, всі ще вважають мене дуже слабкою, і не сприймають серйозно.

- Так, але як нам це допоможе?

- Дуже просто. Вія полетіла, і тепер вона не становить для нас небезпеки. До того ж, у дорозі може статися різне. Я буду дуже засмучена, коли дізнаюся, що моя дорога сестричка передчасно спочила десь у льодовиках.

- А королева?

– Це теж більше не проблема. Моя сестра Інет завжди була надто не терплячою. Це зіграє нам на руку.

- Що ти маєш на увазі?

- Скоро Інет виконає за нас усю брудну роботу.

- Але тоді символ влади потрапить до її рук...

- Ні, королева стара, але не дурна. Сьогодні вранці вона віддала амулет Вії.

- Коли твоя молодша сестра повернеться, вона з усім правом оголосить себе королевою.

- Не повернеться. Я подбаю про це.

- Іноді мені здається, що я починаю тебе боятися.

– І правильно робиш. Адже поки ти на моїй стороні, тобі нема чого боятися. Але не секундою довше.