Ілрон І

Академія магії науки та військової майстерності не була простою будівлею. І не зважаючи на свої велетенські розміри, вона, навіть, не була містом. Швидше це була країна в країні. Коеною та Академією правили ректори. Хоча офіційно і вважалося, що Ректор Коени головніше, але Ректор Академії не підкорявся жодному правителю світу.

Вся Академія - величезне місто-країна, розділена на п'ять шкіл: школа магії, школа природничих наук; лікування; вчительства та творчості, і школа військової майстерності та тактики. Кожною школою керував власний декан.

У свою чергу, кожна школа розділена на кафедри.

В Академії є свої вчені, викладачі та учні (адепти чи студенти). Є свої ремісники та робітники. Але в Академії немає своїх військ. Бо з моменту заснування, хоч би які війни не роздирали Материк, ніхто й ніколи не нападав на Академію. Адже тут, за однією партою, мирно сиділи споконвічні вороги: ельфи та орки, гноми та тролі, люди та дракони, немертві та перевертні.

До того ж Академія забезпечувала майже всі країни Материка вченими, магами, воїнами, професійними працівниками.

Лише жителі Степу та далеких земель, що розкинулися по той бій Кам'яної пустелі ніколи не навчалися в Академії.

Родом він був із Орону. Його мати – відома на весь Орон лікарка. Батько – загинув, коли хлопцеві було три роки, під час однієї з численних воєн людства.

В нього ще є молодша сестра, але ніхто так і не знає, хто був її батьком. Ходили різні чутки, які, тим паче, швидко вляглося, не знайшовши собі підтвердження, або приводу для розвитку. А мати ніколи і ні з ким не говорила про це.

Спочатку вона сама навчала Ілрона. Але коли, два роки тому, відкрилися його магічні здібності, хоч і не найсильніші, навіть нижчі від середнього, вона відрядила хлопця до Академії...

Прекрасне життя студента, коли далеко до складання іспитів.

Того ранку він прокинувся в чужому ліжку, що стояло посеред багато прибраної, залитим зимовим сонцем кімнати. Це не було житлом студентів. Біля юнака лежала чорнява дівчина.

У голові неприємно гуло.

"Добре ми погуляли ..." - Пронеслася думка в голові Ілрона.

Вчора вони святкували закінчення зимових заліків, і, схоже, трохи перебрали з місцевими коктейлями.

- Де я? - Тихо пробурмотів хлопець, питаючи невідомо кого. Дівчина біля нього  вигнулась, неначе кішка, а потім, якось дивно, подивилася йому у вічі.

- Ілрон, тобі не можна багато пити. Ти в мене вдома.

Пам'ять поступово почала повертатися до юнака. Він згадав, що вчора познайомився з дівчиною під час вечірки. Йому навіть удалося згадати ім'я. Її звали Авеста. І вона була дочкою Ректора.

- У тебе вдома?! - Закричав він, схоплюючись з ліжка, і починаючи швидко збиратися, не зважаючи на здивовані погляди дівчини. – Оце влип. Якщо твій батько побачить мене тут, то вижене з Академії. Він і так має на мене зуб, після того, як я ще на першому курсі, випадково, підпалив йому бороду.

Авеста посміхнулася, явно згадавши безбороде обличчя батька. Потім вона встала з ліжка, і, не одягаючись, підійшла до Ілрона.

- Мій батько ще вчора вирушив у справах до Елорії. Тож нам немає чого боятися.

Юнак на мить зупинився, а потім продовжив:

- Все одно, мені вже час. До Орона йти не так далеко як до Елорії, але нашими дорогами, та ще й пішки, я буду вдома не раніше ніж через півтора тижні. А мені доведеться ще й повертатися.

- Так, ти маєш рацію. Адже мені теж пора збиратися в дорогу. Батько казав, щоб я вирушала на канікули до ельфів, щоб вивчати музику. - Ілрон підійшов до Авести, і ніжно поцілувавши в губи, відповів:

– Тоді до зустрічі після канікул.

- Звісно.

До Орону він добирався трохи більше тижня. А коли прийшов додому, його зустріли два інквізитори, невідомо, якого біса, розгорнувших свою діяльність на теренах чужої їм країни...