Вельд І

Опритомнів він від того, що його окотили водою. Голова гуділа, а на щоці швидко наливався синець.

- Підйом, суче поріддя! - прогорланив погонич рабів, грубо піднімаючи Вельда за комір, і штовхаючи в довгий, темний коридор. - Поспішай, виродок! Я кому сказав?

Попереду Вельда йшли ще двоє хлопців і одна дівчина. Позаду погонич запихав у коридор чергових рабів.

З іншого боку коридору відкрилася величезна задушлива кімната. Тут стояли величезні жаровні, в яких горіло вугілля, і де розжарювалися дивні металеві прути.

З рабів буквально зривали весь одяг, залишаючи їх абсолютно голими. Потім їх підводили до жаровні, і працівник випалював у них на плечі номер розпеченим залізом.

Біль який пронзив руку Вельда в ту мить, коли шкіри торкнувся розжарений метал, він запам'ятав на все життя, і пообіцяв собі, що помститься магам за цей біль.

Після цього охоронці кинули Вельда у смердючу камеру, куди невдовзі кинули ще десяток рабів і рабинь, і замкнули клітку на замок.

Пригнічені своїм становищем, новоспечені раби сиділи мовчки, дивлячись в одну точку. Вони розуміли, що вранці їх продадуть новим господарям. Їхні речі теж виставлять на продаж, а непридатні просто спалять. Тих же рабів, яких до завтрашнього вечора не продадуть, відправлять у каменоломні чи шахти, де мало хто з них доживе до наступного літа, адже у вечері розпочнуться нові бої, де інші юнаки та дівчата, відстоюватимуть свою волю. А значить у ночі, ці клітки знову будуть заповнені.

Коли всі клітки були заповнені вщент, погоничі рабів, і люди, що випалювали номери, пішли, забравши з собою тих рабів, кому не вистачило місця в клітках, в інший будинок. Тут залишився лише один маленький, товстий чоловік, який сів за стіл, дістав якийсь пергамент із чорнилом, і почав туди щось записувати.

А через півгодини у двері тихенько постукали. Товстун відклав пергамент і, тихо шепочучи собі під ніс прокляття, пішов до вхідних дверей. Зазирнувши в невеличку щілину, і роздивившись гостей, що прийшли до нього, товстун легенько прочинив двері, і в щілину, що утворилася, прошмигнули дві фігури.

Коли двері знову зачинилися, Вельд зміг розглянути тих, хто прийшов. Однією з них виявилася молода дівчинка того ж віку, що і Вельд. Її супутником виявився високий міцний чоловік років сорока. На його плечі виднівся шрам мітки раба, але одягнений він був далеко не як раб.

Товстун подивився на громилу, і сказав:

- Що привело великого Д'Ара, легенду нашої молоді, до моєї скромної обителі?

Громила посміхнувся і відповів:

- Гроне, ніби я не знаю, який відсоток від продажу рабів залишає тобі Імперія? Та якби не такі як я, і не було б нелегальної торгівлі, такі як ти, давно б пішли світом з простягнутою рукою.

- Це протизаконно. - Заперечив Грон.

- Облиш. Лишніх грошей не буває. Невже ти й справді вважаєш, що ці довбані охоронці закону - володарі смерті та лицарі ночі, помітять пропажу шести рабів? У них що інших справ немає? Повір мені, цієї ночі вистачить турбот і без тебе. Багато рабів спробують бігти, і правоохоронці будуть зайняті ними, а не нечесними торговцями.

Грон кілька хвилин думав над пропозицією Д'Ара.

- У мене всі клітини забиті вщерть. Мені нема де сховати твоє замовлення навіть до ранку.

- Це не проблема, - відповів Д'Ар, - я заберу їх із собою.

Ця заява створила ще більшу паніку на обличчі товстуна.

- Ти в своєму розумі? На вулицях повно народу. Лицарі ночі та володарі смерті патрулюють вулиці та охороняють ворота. Навіть найменші. Навіть миша не проскочить повз них. Ти усвідомлюєш, що буде, якщо стражники побачать тебе, при вивозі рабів із міста вночі, до відкриття торжища? Ні, ти нічого не розумієш! У кращому випадку тебе, та й мене за компанію, привселюдно відшмагають на площі, звинувативши в незаконній торгівлі. У гіршому випадку - тебе і твою прекрасну, юну донечку звинуватить у допомозі рабам, і повісять разом із ними біля міських воріт. Краще приходь уранці. Як тільки світанок зачепить обрій, ми відкриємо свої крамниці. Якщо тобі пощастить, і ти прийдеш до мене першим, твої раби нікуди не подінуться.

- Я б радий був так зробити, але в мене мало часу. Гроне, ти чудово знаєш, чим я займаюся. Все моє життя - ризик. До того ж мені сьогодні пощастило. Я виграв двадцять п'ять торішніх рабів та чотири рабині у Алора-а-Ланна, за партією у шахи. Вночі ніхто не помітить шести свіжих рабів серед натовпу торішніх.

Грон знову замислився на мить, і спитав:

- До чого такий поспіх?

- Ти сам знаєш, що шлях до мого дому не близький, а до Аренграда ще далі. До турніру залишилося менше трьох місяців. До того ж я чув, що цього року ігри будуть особливими. Один із бійців хоче стати чемпіоном. Якщо це правда, я втрачу одного зі своїх бійців, і до зими мені доведеться підготувати нового. - Д'Ар кілька хвилин мовчав, дивлячись на пригнічені обличчя рабів, і лише коли йому набридло дивитися на порожні, позбавлені волі погляди, продовжив: - Віз із рабами я залишив на задньому дворі.

Товстун важко зітхнув і махнув рукою у бік рабів. Д'ар подивився на свою дочку і сказав:

- Вель, сонечко, ти сьогодні виборола свою свободу, і ти заслужила право мати свого першого раба. Іди, вибирай.

Світловолоса дівчина підійшла до кліток, і почала розглядати голих рабів і рабинь, а Д'Ар тим часом показав Грону п'ять рабів, яких пригледів ще під час боїв. У їхнє число увійшов і Вельд.

Коли товстун вивів потрібних рабів, одягнув їх у старе лахміття і закував у сталеві ланцюги, Д'Ар знову звернувся до своєї дочки:

- Ну, що, сонечко, ти вибрала?

Вель ствердно кивнула говолою і вказала рукою на худеньку дівчинку з каштановим волоссям.

- Вона.

Грон вивів рабиню, одягнув і закував у ланцюги. Після цього він забрав у Д'Ара мішечок із золотом, підійшов до дверей, прочинив їх і, переконавшись, що у дворі, де стояло скотарники з рабами нікого стороннього не було, промовив:

- Швидше, поки що на вулиці нікого немає.