Вія ІІ

Вечір, якого так боялася Вія настав дуже швидко. У величезних кам'яних залах палацу Аліора, стіни яких були вкриті лазуритом і чорним мармуром, почали збиратися гості. У центрі тронної зали стояло дерев'яне ліжко, зроблене з червоного дерева. На білих, наче свіжий сніг, простирадлах, що вкривали солом'яний матрац, лежала стара королева Повітряних Островів. Їй було не більше п'ятдесяти років, але страшна хвороба перетворила її на немічну людину. Зморщена шкіра на обличчі пожовкла і вкрилася коричневими плямами. Під запалими очима виднілися темні синці.


 

Вона вже не могла сидіти на своєму золотому троні, прикрашеному білими алмазами. Спинка трону зображувала величезного орлана, і було зроблено із білого золота.

Цими днями трон був порожнім, адже господиня не могла навіть самостійно пересуватися. Ця хвороба озлобила королеву, і вона перетворилася на буркотливу стару каргу.

Поруч із троном стояло три золоті крісла поменше, теж виплавлені з білого золота у формі орланів. На двох із них сиділи доньки королеви. Інет Іллей, мала темне волосся, і карі очі. У неї на колінах сиділа її семирічна дочка Маргері. Червоні запалені очі дівчинки сильно виділялися на тлі мертвенно-блідої шкіри. Всі придворні в Аліорі знали, що така хвороблива дитина, як Маргері, не проживе довго, і дізнавшись про чергову вагітнвсть Інет, і робили ставки, кого ж цього разу народить старша дочка королеви: чергового нещасного хлопчика, якого відразу ж відправлять до батька, або таку ж хворобливу дівчинку, як Маргері.


 

Поруч із ними сиділа Адаманта, і тихо схлипувала, прикриваючи очі рукою, і потай витираючи їх хусткою.

- Леді Вія Іллєй, - пролунав голос герольда, що стояв біля дверей. – Молодша дочка королеви Алани, володарки Повітряних Островів, хранительки Північного Замку та володарки небесного народу.


 

Важкі дубові двері, оковані золотом, сріблом і платиною відчинилися, і в їх отворі з'явилася Вія. Одягнена вона була в шовкову сукню небесного кольору, яка підкреслювала тонку дівочу постать. Декольте дівчини прикрашало кольє, яке подарував їй Алан Бранд. Довге, сніжне волосся спадало на ніжні плечі і спину, а голову прикрашала блискуча срібна діадема, прикрашена сапфірами, рубінами та алмазами. Голова її була високо піднята, як те вимагалося в цій ситуації.

Вона, плавною ходою, пройшла повз ряд гостей, які схиляли перед нею голови, і Вія легко кивала їм у відповідь. Потім дівчина пройшла повз довгий стіл, застелений білими скатертинами. На столі вже стояли столові прибори: срібні виделки та ножі, кришталеві келихи та порцелянові тарілки, прикрашені золотими зображеннями орланів.

Підійшовши до ліжка, на якому лежала королева, Вія стала перед нею, і схилилася в реверансі.

- Матусю, благословіть мене в день мого народження, на велику мудрість, щоб з гордістю нести ім'я Іллей.

Королева підвела голову і подивилася на свою доньку.

- Нарешті. - Крізь кашель промовила стара королева. -  Я дала тобі своє благословення, коли народила на світ. Тож виконай свій обов'язок. Тепер це твій тягар. Я вже надто слабка, щоб сісти на цю холодну залізяку. - Алана кивнула в бік вільного золотого трону. - Сьогодні він твій.

В тронному залі, серед лордів і гостей, почалися пересуди. Інет дивилася на сестру з ненавистю, Адаманта знову залишався сльозами.

- Я не підведу ні вас, ні наш рід. - Вія поклонилася королеві, плавно пройшла підійшла до трону, і, під сповненим ненависті поглядом Інет, сіла може своїми сестрами.

- Лорд Паріс Ягуран та леді Рія Ягуран зі своїми дітьми Сетіном Ягураном та Тіоном Ягураном, охоронці Східного Замку. - промовив герольд, і до принцеси підійшли перші гості. Лорд Паріс був високий, і мав чорне волосся, що було відмінною рисою жителів східної частини Повітряних Островів. Всі чоловіки цього дому були одягнені у прості сталеві обладунки, на грудях яких красувалася емблема Ягуранів блакитна блискавка, що пронизала чорну хмару.

Старший син, Сетін Ягуран був навіть вищий за свого батька. Його обличчя прикрашала густа чорна борода, що приховувала страшний шрам, який йому подарував на згадку про себе один із чорношкірих дикунів півдня, коли Сетін служив на кордоні.

Молодший син Тіон був ще надто малим. Лише нещодавно йому виповнилося дванадцять років, і хлопця більше цікавили мечі та війни, ніж принади принцеси. Проте на цей бенкет батько взяв і його.

Леді Рія була одягнена у широке плаття, з червоного шовку, яке мало приховувати її непомірну повноту. Світле волосся Рії говорило про її походження з дому Харр, хранителів Замку Сонця.

Двоє синів лорда Паріса несли величезну скриню, зроблену з блакитного дубу, і оббиту сріблом. Коли вони поставили її біля ніг принцеси, і відкрили кришку, в ній виявилося безліч тканин, виготовлених з найтонших ниток гірських квітів. Тканини були всіх кольорів веселки.

Гості стали, схиливши голови.

- Я дякую роду Ягуран. Для мене велика честь знайомства з вами.

- Це честь для нас, - відповів лорд Паріс, а коли глянув у сапфірові очі Вії, додав: - Боги небесні, ви істинна Іллей.

- Що ви маєте на увазі, лорде?

- Вибачте, принцесо. Я лише хотів сказати, що снігове волосся і сапфірові очі були відмінною рисою Іллеїв, доки Амбрел Іллей не зганьбив свій рід. Для мене честь бачити відродження роду.

- Дякую вам, лорде.

Слідом за Ягуранами до Вії вийшли правителі Ієора, лорд Йорел Валліс та його дружина Кетті. Вони попросили вибачення за свого єдиного сина, який не зміг приїхати на це прекрасне свято, щоб особисто познайомитися з такою прекрасною квіткою Повітряних Островів. Лорд Валліс подарував Вії два браслети, зроблені з білого золота у вигляді пагонів троянди, пелюстки якої виплавили з дуже дорогого червоного золота.

Останніми з лордів до принцеси вийшли лорд Гловер Бранд та його дружина леді Бренні Бранд. З ними було троє їхніх синів, Деніел Бранд, Елл Бранд та Жоне Бранд. Південний Замок був найбагатшою провінцією Повітряних Островів, бо в тій частині гір були найбагатші родовища золота, платини, алмазів, рубінів та інших самоцвітів. Тому рід Бранд подарував принцесі повну скриню золота та коштовностей.