Глава 10 Порожня руна

– Чи не занадто поспішне рішення? – здивувався Айвел, коли Аівір заявив йому, що збирається відправити Таїс у королівський палац просто зараз. 

– А який сенс чекати? Що раніше ми позбавимо Елвіла сили, то швидше він звільнить трон.

Айвел спохмурнів. 

–  А  далі?

– Почну здійснювати задумане. Снігова Пустка має належати ельфам. Ти відчув, скільки там магії? – запитав Аівір захоплено.

І навіть очі прикрив мрійливо.

– Так, магія… – пробурмотів Айвел, – але якщо ми оголосимо її власністю ельфів,   багатьом це не сподобається. 

– І що з того? У нас достатньо сили, ми зуміємо оточити нічийні землі таким магічним кільцем, через яке і миша не прослизне, і сова не пролетить.  На додачу і  обрана при нас залишиться. А з нею  й сила Елвіла.

– І як ти цю силу дістанеш?

– Я – ніяк. А ось дівчисько зможе… Потрібно її приручити, а потім навчити.

– Ти впевнений, що Елівлу це не зашкодить? –  Айвел  усе ще сумнівався.

– Не зашкодить. Хіба що морально. Та з цим він, напевно, впорається. 

– Припустимо... Але хіба справедливо, що магія Пустки належатиме тільки ельфам?

– Не повторюй всіляких дурниць! – глузливо пирхнув Аівір, – Якщо ми  підтвердимо  свої права на Снігову Пустку, то решті доведеться лише втертися... Згадай-но, краще! Нічийними землями вже намагалися заволодіти і раніше. Якийсь час вона перебувала у гномів, але вони не зуміли її втримати і втратили значну частину своєї влади. 

– Ну добре. А як поясниш появу цієї дівчини ? –  не вгамовувався Айвел. 

Аівір насупив темні брови.  І знову посміхнувся. 

Ні, відкривати свою таємницю він поки що не готовий.  Хоч і довіряє братові беззаперечно.

– Подарунок королеві, припустимо. Королева  ж бажає мати служницю людського роду.

Авжеж! Айвел і сам чув, як королева говорила про це на останньому святі. І не тільки він чув. А ще його помічник Дантей – другий командувач ельфійської армії. 

– Ось так, без приводу?

– У Мілети й Елвіла три дні тому була річниця весілля. Чим не привід?

– Гаразд, – кивнув Айвел, – І звідки вона візьметься ця нова служниця? Люди  не потрапляють   до нас випадково.

– Навіщо випадково?  Припустімо, ми вирішили виконати бажання  королеви і добули  для неї подаруночек.

– Думаєш, Елвіл із таким погодиться?  Це ж викрадення!

– Може, й не погодиться. Але заперечувати  королеві, найімовірніше, не стане. Подумаєш, забрали одне людське дівчисько! Вони там купами  пропадають, і ніхто їх не шукає… Пішли вже!  Подивимося, чи готова вона.

–  Ім'я в неї дивне. Таїс.  

–  Яка різниця! Головне, щоб зробила все, як треба.

– Але я  дуже сумніваюся, що Елвіл нею захопиться. Він навіть власною  дружиною не цікавиться,  якщо відверто…

“Ото й добре, що не цікавиться!” –  подумав Аівір і відповів:

– Елвіл не менший ельф, ніж ти чи я. А холодність та – удавана. Кров у нього   все одно гаряча, ельфійська. Отже, потрібно змусити цю Таїс розкрити перед ним весь свій потенціал.

– А ти сам що-небудь до неї відчув? –  раптом запитав  Айвел.

– Не знаю. Тіло гарне, просто шикарне,  хоч і мала на зріст.  А от обличчя... Ще ці веснянки під очима…

– Так, веснянки... Але мені вони здаються дуже кумедними. Незвичайна зовнішність... Ти помітив, як її очі змінюють колір? То коричневі, то фіолетові.

Аівір з розумінням посміхнувся:

– Залиш, брате. Хочеш сили позбутися? Вона ж не здатна це контролювати!  

– Упевнений?

– Я б не став ризикувати.

Айвел глибоко зітхнув. 

– А якщо буде опиратися? Ось відмовиться навідріз і все?

– Тоді – погрози. Щоб зрозуміла, чого вона варта.  Дівчисько і так збите з пантелику, в сум'ятті. Влади своєї не усвідомлює. Це нам  лише на користь.

Айвел поморщився.  До насильства або тиску вдаватися дуже не хотілося. Таїс йому справді сподобалася.  

Вона, нехай,  не настільки красива  як ельфійки, але невимушена  і проста, немов частина первозданної природи.

Та  він одразу ж змусив себе думати про інше, щоб не заглиблюватися   занадто у непотрібні   бажання.