Глава 9 Дівочі сльози

Таїс невідривно дивилася у вікно, з якого було видно край місячного озера.

Невже вона справді потрапила до  ельфів? 

Хіба  це  повинна бути  незвичайна, чарівна подорож, пригода, яка  захоплює розум?  А насправді? Жодної радості!  

Навпаки,  дуже підозріло.  

Вона  чи не з дитинства мріяла зустріти свого  принца і тут – бац – цілих два. І обидва, треба визнати, красені, яких серед людей не зустрінеш.  

Щоправда, Таїс  завжди  вважала, що  ельфи мають  гострі вуха. Бо у фентезі їх, найчастіше, такими  і зображували. І то –  єдина риса, яка її не влаштовувала.

То що воно відбувається? 

На смерть це не схоже, сон теж не може бути настільки яскравим і довгим. Скоріше за все, вона не померла, або  раптово збожеволіла і бачить тепер те, чого так довго  прагнула її душа. 

Ні, дурниця! 

Адже в її мріях  принци –  хоч эльфи, хоч дракони –  зовсім інші.  Благородні, сильні, лагідні. Не те, що ці...

Особливо, Аівір.  З таким краще і зовсім не мати справи. Зарозумілий, владний, дуже  бридкий  тип!

Таїс ледь не плюнула презирливо.

Другий, Айвел, начебто,  не поганий, хоча саме він і притяг  її сюди. Як називається місто?  Та дідько  його пам'ятає!

Айвел наполіг на тому, що Таїс слід трохи відпочити, побути на самоті й зібратися з думками.  

Бо такий перехід – завжди важко.  Особливо для людей.

І Таїс була вдячна йому за перепочинок. Бо в неї вже голова пішла обертом, і навіть живіт почав боліти від хвилювання.

Як би не хотілося їй розібратися в тому, що відбувається, а побути на самоті – це якраз те, що життєво необхідно   саме зараз.

Згорблений слуга, на голову нижчий за саму Таїс, відвів її в кімнату. 

Люте, зморщене обличчя слуги, жовте ікло, що стирчало  із рота – все це  трохи налякало  дівчину. І вона про всяк випадок залишалася насторожі.

Але слуга навіть слова не вимовив. Відвів її в кімнату, запалив приглушене світло і зник, щільно прикривши за собою двері.

Таїс покрутила головою, але так і не змогла знайти джерело цього світла. Утім її, народжену в двадцять першому  столітті людського світу, таке нітрохи не здивувало. Вона звикла до  нових технологій.

А у світі ельфів їх може бути ще більше. До того ж  магія...

Кімната простора, затишна.  Попри громіздкі меблі, дуже багато повітря.  

В алькові – широке ліжко: стовпчики з темного дерева, ніжне напівпрозоре мереживо балдахіна, ліпнина на стінах... 

Таїс відірвала погляд від вікна і ще раз уважно озирнулася.

А це  що таке?

Двері майже зливалися зі стіною, тому Таїс їх спершу й зовсім не помітила.

Якась відчайдушна надія спалахнула в серці. А раптом двері ведуть на свободу? Наприклад, у прокляту квартиру 47 або на сходовий майданчик?

Таїс люто посмикала ручку – замкнуто.

Якщо вона не повернеться додому о десятій годині,  її батьки  розум втратять. Вона завжди ночувала вдома, якщо затримувалася трохи довше, то незмінно дзвонила і попереджала, де і з ким...  

І що буде? Її почнуть шукати, не знайдуть...

Горло стиснулося від непрошених сліз. Зрозуміло, зателефонувати в інший світ не вийде. 

Але смартфон про всяк випадок дістала і трохи потикала в екран. 

Батарея заряджена, тільки який від цього толк – ні зв'язку, ні інтернету!

Таїс із силою вдарила ногою у двері. Потім ще раз. 

Серце калатало, думки безпорадно металися.

Якби сила дорівнювала злості, вона б  розтрощила ці двері на дрібні шматочки!

– Що ти робиш? 

Таїс обернулася.  Позаду стояв Аівір.

– Хочу відчинити двері.

– Ногами?

– По-іншому не виходить. Вони  ж замкнені!

– Вони не замкнені.

Аівір підійшов і торкнувся важкої чорної ручки. Двері негайно відчинилися.