Глава 7 Таємниці Снігової Пустки

– Хочеш захапати усе, що належить Елвілу? – поцікавився Айвел, дивлячись на те, яким замріяним раптом  зробилося обличчя брата.

Той струснув головою, відганяючи солодкі спогади:

–  Та він сам спить і бачить, як би позбутися   влади   і дружини. 

–  Може  й так, –   сказав  Айвел з розстановкою, –   але  ми не маємо права в це втручатися. 

Аівір усміхнувся недоброю посмішкою. 

І йому, і Мілеті  вже набридло ховатися від усіх. То чи не час виходити  з тіні?

Мілеті це  навіть  більш  потрібно, ніж йому.

–  А хто ще допоможе братові здійснити задумане, якщо не ми? –  промовив   він  глузливо.

Айвел підозріло примружився. 

– Авжеж! Хочеш зробити добру справу? Виключно заради братньої турботи.

–  Саме так!

–  Головне –  нікому не нашкодити…

– Звісно!

Якщо Елвіл був королем, то його брати обіймали не менш важливі посади.

Аівір дбав про зовнішню політику Дольвена і зв'язки з сусідами. Тож він частенько роз'їжджав з дипломатичними місіями  –  укладав вигідні політичні угоди й домовлявся про співпрацю.

Айвел стежив за безпекою кордонів, командував ельфійським військом і дозорами. 

Звичайно, війни вже давно ні з ким не велися, вщухли й інші суперечки, але ельфи почувалися впевненіше, знаючи, що військо перебуває в повній бойовій готовності. 

Усяке може трапитися. Навіть  між сусідами. 

А сусіди такі, що не проти помахати сокирою  чи  мечем. Або заклинаннями вдарити.

Аівір нагадував про це на кожній  королівській нараді. 

Доводив, переконував. Казав, що бачив залаштунки багатьох правлячих домів і розуміє, якими думками зайняті голови царюючих  осіб.  І думки ці –  про владу.

Елвіл  підозрював, що Аівір не проти зайняти його місце. 

Але вважав, що амбіції  не завжди доречні.  Амбіції можуть завадити в ухваленні розумних рішень. Дольвену не потрібні зайві землі. На своїх би порядок навести. 

Ельфи, безперечно,  могутні, тільки силу цю краще використовувати для творення, а не для руйнування. 

–  Снігова Пустка – спільна власність, – не втомлювався повторювати Елвіл, – Навіщо  нам  її привласнювати?

– Але чому б і не взяти те, що ми здатні утримати? Там багато невикористаної магії!  –  уперто заперечував Аівір.

–  Та  магія – спільне надбання. У нас і своєї достатньо.

–  Багато магії не буває. Скільки років ми сидимо на одному місці і нікуди не рухаємось? А нам треба розвиватись, зміцнювати владу. 

–  Захоплення чужого ти вважаєш розвитком? – усміхнувся Елвіл, втім, без злості чи роздратування, –  Ми  існуємо  спокійно, наш народ багатий і всім задоволений, навіть, той, який живе по околицях. А ти бажаєш війни із сусідами.

– Та хто посміє з нами воювати! – пробурчав Аівір. – Гноми? Так наша магія сильніша... А може трольди? Які сидять під камінням  і  власної тіні бояться? Чи хто?  

– Ніхто не посміє. Доки ми самі не порушимо договір.

– Право сильного – це закон, брате. Жодних договорів ми не укладали. Снігова Пустка стала нічийними  землями за замовчуванням. Тому що її втримати важко.

– Ми не будемо нічого забирати собі. І краще тобі залишити ці спроби…

"Не дочекаєшся!" – подумки відповів братові Аівір…