Глава 2 Подруги з дитинства

– То що мені  передати  Ромці, якщо запитає?

– Нехай шукає собі іншу,  – похмуро відповіла Таїс.

– Ти фанатичка, чесне слово!  Ні з ким більше не буду знайомити! –  люто  відрізала  Діна, а потім її голос змінився:   – Ой-йо ой,  тільки поглянь-но  туди!  

– Куди?

–   За фальшивою пальмою! Бачиш? –    з придихом    говорила   Діна,  косячи очима  за крайній столик, – Чудовий экземпляр! Надзвичайний!

Вона взяла в руку чашку з кавою, витончено відстовбурчила пальчик із наманікюреним нігтиком. Виключно для театральності. 

Таїс тихенько фиркнула. 

Подруга обожнює справляти враження на оточуючих і завжди шниряє очима по сторонах, щоб не пропустити нікого, гідного уваги.

До того ж, Діна до біса приваблива.  Висока, з дивовижною фігурою і оксамитовими темними очима. Личко в неї гарне, рухливе, усмішка промениста, а рудувато-русяві кучерики густого волосся кокетливо вкривають лоб і рожеві щічки.

Картинка, одним словом!

Ще ця картинка успішно знімається в місцевій рекламі і щосили намагається протаранити  грудьми третього розміру великий модельний бізнес.

І мужики липнуть до неї немов мухи до меду.

Тому  Таїс  часто відчуває себе в ролі тієї самої некрасивої подруги…

Не тому, що вона зовсім  страшненька,   а тому, що нічого не хоче робити для того, щоб прикрасити себе. Їй зручніше так, як є. Простий одяг, волосся до нафарбованих губ не липне,  очі можна терти скільки завгодно, не боячись розмазати туш. 

Та  і збори не займають багато часу...

На того, кого Діна назвала чудовим екземпляром, вона навіть дивитися не стала.  Так, глянула мигцем і все... 

Ну так, нічого начебто. Правильні риси, світле волосся, плечі широкі...

– І довго збираєшся берегти себе для великого й чистого кохання? – діловито поцікавилася Діна, – А якщо так не зустрінеш свого  принца єдиного, що тоді?

–  Нічого тоді. Тоді мені і зовсім ніхто не потрібен!

Жарти про таке  Таїс не любила.  Вважала цю тему особистою і недоторканною.

– Гаразд, гаразд! –  Діна примирливо підняла руку, –  О котрій ця тітка зустріч призначила?

– О шостій. Через годину...

– А ти бачила квартиру?

– Ні. Подумала, що ми разом її подивимося і тоді вже вирішимо, підходить вона нам чи ні. Але, судячи з картинки в інтернеті, квартира –  якраз те, що треба. Дві кімнати, кухня, вітальня невелика.

Діна з сумнівом похитала головою.

– А ціна?

– Будемо домовлятися... Квартира недалеко від центру.  Там старий район, споруди ще минулого століття без капітального ремонту.  Але добротні. Думаю, занадто багато хазяйка  не запросить. Вона так і сказала, коли я намагалася одразу дізнатися ціну...

–  Що сказала?

– Будемо домовлятися…

– Спробуємо! – кивнула Діна.

Ось уже кілька місяців ганяються вони за  відповідним житлом.

Дуже хочеться  оселитися, нарешті,  окремо від батьків. А зняти квартиру на двох –  простіше і дешевше.

Ні, батьки у них розуміючі, мозок не виносять особливо, але молодим дівчатам часто не вистачає свободи й особистого простору. 

До того ж, Діна вже й підробіток знайшла на час навчання. 

У поліцейському відділку.   Батько її туди й влаштував.  

Таїс теж шукає роботу. Повноцінну. Хоче спершу підготуватися, грошей підзаробити, а  наступного року  можна і в університет стрибати. На  історичний факультет.

Батьки, звісно, кривлять обличчя  і радять  вступати на юридичний, бо історія і етнографія, то   –  таке собі  –  ні грошей, ні престижу.

Тому своя квартира, навіть, на двох із Діною – дуже важливий етап перетікання в доросле життя. 

Вони з дитинства найкращі подруги, тож зуміють якось притертися одна до одної…