Епілог

 Те, що я параноїдальна істеричка, Кілл зрозумів не відразу. А тижнів через два-три, коли мої гормони почали пустувати, а живіт рости. Він у мене ріс повільно, поступово, але мені здавалося, що вже на третьому місяці вагітності, я була схожа на бегемота. Милого такого, солодкого бегемотика. Або мамонта. Мені було страшенно не зручно рухатися, займатися справами по дому й навіть спати.

 Мій настрій міг змінюватися сто разів на день. Я і плакала, сміялася, і злилася. Часом, спалахи гніву закінчувалися пожежею. То я штори підпалила, то килим. А то й зовсім намагалася спалити мого коханого чоловічка на власному багатті інквізиції.

 Так, ми з Кілліаном одружилися майже відразу. Питати мене особливо ніхто не став, тому що всередині мене вже ріс маленький вовк. Але, Форестер стверджував, що затягнув би мене під вінець в будь-якому випадку. Навіть якби я не була вагітною від нього і на мені б уже не стояла його мітка звіра.

 Я довго сумнівалася і не вірила в почуття Кілліана. Мені здавалося, що він просто намагається бути ввічливим, враховуючи обставини. І навіть після того, як на моєму пальці зявилася обручка, я продовжувала шукати підступ. Так, важко було повірити в почуття того, кого сама до божевілля полюбила.

 Але, не дивлячись на мої переживання і сумніви, Кілліан був непохитний. Він продовжував піклуватися про нас, огорнувши своєю любов’ю і ніжністю. Я й уявити не могла, що мій вовк може бути таким: чуйним, уважним, ніжним. Він дивував мене все більше і більше, забираючись глибоко в серце, підкорюючи собі моє тіло та мій розум.

 Час минав, мій живіт ріс, а любов, що оселилася в душі, міцніла з кожним днем. Я вже не уявляла свого життя без теплих сірих очей, рідного голосу і солодких поцілунків вранці.

 День за днем, Кілліан переконував мене в тому, що я – та сама. Він розповів мені про себе стільки всього, що голова йшла обертом. Й зізнався, що закохався відразу, як побачив. І що довгий час просто-напросто стримував себе. Він вважав себе не гідним другого шансу на щастя через трагедію з Нікою.

 – Арі, послухай, – він обережно взяв мої долоні у свої руки, – ти моє чудо! І я буду переконувати тебе у своїх почуттях кожен день. Я не відступлю, так і знай! – ці слова підкуповували й дарували надію.

 Мені дуже хотілося вірити в щирість його почуттів. Адже я, теж, сходила з розуму від любові до мого вовка. Такого бажаного й рідного вовка. Я вчилася довіряти, розуміти й любити без будь-яких претензії та вимог.

 А через дев’ять місяців у нас народилося диво. Ми стали батьками найпрекраснішого у світі малюка. І всі проблеми й недомовки відійшли на другий план. Більше не було часу на дурниці, тепер у нас було чим зайнятися.

 Безсонні ночі, дитячий плач і постійна зміна підгузників – стали нормою для нас. Ми забули про сон, спокій, і нормальне харчування. І з’ясуванням відносин більше не займалися.

 Наш маленький вовк, на ім'я Калеб, став нашим світом й найбільшим випробуванням у житті. Весь свій вільний час ми приділяли йому, забуваючи іноді вмитися і зачесатися. Малюк, здавалося, ріс не по днях, а по годинах. Він був таким рухливим, активним і впертим, як його нестерпний батько. А срібло його очей так само затягувало у свої вири й заворожувало. Я була впевнена, він розіб’є не одне дівоче серце.

 – Про що мрієш, моя красуне? – на талії зімкнулися руки, а губи ковзнули по шиї вниз, обдаючи тіло теплим диханням.

 Ми стояли на ганку нашого будинку, спостерігаючи за гостями. Сьогодні був перший день народження нашого вовченятка, і Кілліан запросив мало не все селище.

 Поки маленькі дітки гралися на імпровізованому дитячому майданчику, дорослі веселилися за величезним столом, що ми розмістили на галявині перед будинком. Бенкетом займався Мейсон. Він на правах улюбленого дядька розважав гостей, веселив діточок, при цьому при всьому, заколисуючи на руках нашого Калеба.

 Я все ще сердилася на нього за дурну підставу з привидом Ніки. Він, природно, приходив на уклін, вибачався і переконував, що зробив це на благо. Зрештою, мені довелося пробачити, але мучила я його довго.

 – Ні про що, Кілл. Я вже все маю, – відкинувши голову на груди чоловікові, я заплющила очі.

 Вдихати його запах, слухати стукіт рідного серця і просто насолоджуватися його присутністю – стало найкращим сном, який здійснився.

 Я вже не уявляла свого життя без моїх вовків, і готова була пройти наш шлях до щастя хоч сто тисяч разів.

 – Хм, – Кілліан провів рукою по талії, зупинивши її на стегні, – а я ось мрію, що цей день скоро закінчиться, і я потягну тебе в спальню.

 Від цих слів моє тіло загорілося, а всередині спалахнув вогонь бажання. Хоча, мені завжди хотілося мого вовка до божевілля, до білих точок перед очима.

 – Кілл, ти не можливий, – я спробувала вирватися з захоплення, але хто б мені дозволив.

  – Звикай! Ти тепер моя навіки! – він провів язиком по шиї, спускаючись до плеча і торкаючись мітки, – Нас поєднала магія місячного сяйва!

  – Я теж тебе люблю, мій вовче, – слова зірвалися з язика, давно бажаючи бути озвученими.

Від автора: Ось і закінчилася ніжна та палка історія кохання наших героїв. Попереду у них ще ціле життя, сповнене несподіванок та приємних моментів. Й можливо, одним дитятком стане більше))

Дякую всім, хто завітав на сторінки цієї книги та прожив з героями їх історію. Сподіваюсь, що вам було цікаво!