Розділ 11

 Я як зачарована дивилась на криву посмішку Форестера і повільно сходила з розуму. Тіло пробило таким потужним розрядом, що здавалося, я розлечусь на атоми. І моє дурне серце разом зі мною.

 Кілліан дивився прямо, склавши руки на грудях. Грозний. Страшний. Сексуальний. Його губи вабили доторкнутися до них, провести язиком по них, окреслити лінію й увірватися в рот. Від цієї думки мене кинуло в жар, практично стало нічим дихати. Здавалося, що навколо шиї затягнули зашморг, позбавляючи можливості вдихати прохолодне повітря ночі.

 Не моргаючи, я зробила крок назустріч вовку, зачарована його блискучими очима. Так, він робив це спеціально, як й тоді. В ту ніч, коли я втратила здатність мислити тверезо і віддалася йому не тільки тілом, а й душею.

 Попри всю мою витримку і силу волі, я здалася, стала жертвою його чар. Неможливо було встояти перед його силою та владою. Та й чи хотіла я?

 – Форестер... – мій голос тремтів, як би я не намагалася приховати свій страх, – Навіщо прийшов? – дурнішого питання, я не могла поставити.

 Хоча, думати було неможливо. Погляд Кілліана пропалював наскрізь, ковзав по тілу й здавалося, що торкався душі. Від чого в животі пурхали метелики.

 – Та так, загубив дещо. Тепер, бажаю повернути, – він продовжував пропалювати мене поглядом, ковзаючи по фігурі знизу в верх.

 Робив це Кілліан повільно, немов знущався, дражнив. А коли очі сфокусувалися на моєму плечі та мітці звіра, я вся внутрішньо стиснулася. Прикусивши щоку зсередини, стримала порив кинутися в його обійми. Напевно, це не надовго. І зовсім скоро, він зламає і мою волю.

 – Знайшов? – запитала я боязко, бажаючи прикрити плече. Воно боліло.

 – Знайшов, – було відповіддю. Кілл посміхнувся, тепло і ласкаво.

 – Я рада за тебе... – заламуючи пальці, я намагалася згадати слова якогось заклинання, але всі думки нібито вітром здуло.

 – А я як радий, – він скоротив відстань між нами, нахабно увірвавшись в мій простір.

 Одна рука вхопила мене за талію, притискаючи до гарячого чоловічого тіла, а друга заплуталася у волоссі. Кілліан нічого не говорив, тільки дивився важким поглядом у мою душу. Він немов намагався прочитати мої думки, дізнатися найпотаємніші таємниці й використовувати це проти мене самої ж.

 Я проковтнула слину, якою мало не вдавилася і заплющила очі. Я не знала, що казати, з чого почати, та й чи варто взагалі намагатися виправити ситуацію дурними виправданнями.

 Я боялася побачити в його очах презирство. І почути те, після чого я перестану існувати. У цей момент, навіть ця безглузда мітка здавалася мені меншим злом.

 – Ти мене ненавидиш? – вимовити це було так боляче. Я буквально відчувала, як ламаються ребра, впиваючись в тонку матерію душі.

 Я розуміла, що раз Кілл мене знайшов, то він все зрозумів. І тепер, мені немає сенсу викручуватися.

 Кілліан сіпнувся, ніби від ляпаса. Його очі загорілися яскравим світлом, але через мить погасли. Посмішка, що раніше красувалася на його обличчі, зникла, а губи стиснулися в криву лінію.

 – Ти хочеш, щоб я зникла? – він продовжував дивитися на мене, не відповідаючи. Його погляд став задумливим.

 Думки гарячково крутилися в моїй голові, а серце калатало, стукало, стукало. Я сама натяглася, як струна, і здавалося ось-ось лусну.

 – Якщо потрібно, то ми можемо видалити мітку... – не мати снаги впоратися з емоціями, які вирували в мені, я продовжувала говорити дурниці. Ну як я можу вирізати цю дурну мітку? Не вб’ю ж я себе? Хоча, може Форестер саме це й прийшов мені сказати?

 І коли я вже встигла подумки закопати себе в сиру холодною землю, і поховати будь-які мрії про кохання, сталося щось неймовірне.

 Кілліан відпустив мене, відступив назад і вставши на коліна, торкнувся губами до мого живота. Навіть через тканину я відчувала тепло його губ. Рефлекторно сіпнулася, відступивши на півкроку.

 Я не розуміла, що коїться з Форестером і якого біса він творить. Але моє тіло від цього лише сильніше тряслося й палало. Шкіра горіла, а я плавилася під важким поглядом сірих очей. Повітря навколо нас розжарювалося, і ставало неможливим дихати рівно і помірно.

 Моє рване дихання, плавно перейшло на схлипи. Я не могла контролювати себе і просто розридалася, відчуваючи як тяжкість минулих днів лягла важким тягарем на мою совість і тиснула на мене.

 – Перестань плакати, Арі, – Кілліан піднявся, випростався і провів рукою по щоці, збираючи сльозинки, – й говорити дурниці. І взагалі, закінчуй нервувати, це шкідливо дитині.

 Ось, почалося. Лише прийшов, а вже командує. Накази роздає! Командир, щоб його вовчу натуру! Так, стоп... дитина?

 – Що-о-о? – мої очі вилітали з орбіт.

 – Я не хочу, щоб моя дитина народилася невротиком, через твої придумані дурні ідеї. Тому, йди сюди, – він ступив до мене, обіймаючи.

 Я задихалася від його аромату і теплоти тіла. А перед очима миготіли картинки нашої спекотної ночі й причини того про що Кілліан зараз говорив.

 – Так ти через дитину мене не вбив? Спадкоємець тобі потрібен?

 – Дурепу не вмикай – він говорив тихо, спокійно, а мені здавалося, що гарчав. Або це в думках?

– Так ти мене не вб’єш? – якщо шарманка завелася, то її вже не зупиниш.

 – Хіба схоже, що я за цим прийшов сюди? – він гладив моє волосся, спину, заколисував і заспокоював.

 Кілліан діяв на мене як валеріанка на кішку. Я лащилася, тулилася і задоволено муркотіла.

 – Моя дівчинка, – шепотів на вухо Форестер, викликаючи трепет в душі, – якби ти знала, як я чекав тебе, – він торкнувся губами щоки, провів язиком по вилиці й досягнувши рота, подарував жаркий вимогливий поцілунок.

 Я миттю забула про все на світі, згораючи у полум’ї кохання. Руки Кілліана перемістилися на талію, притискаючи сильніше до омріяного тіла. Думки затягнуло поволокою відчуттів і солодкістю ласк.

 – Я люблю тебе, моя відьмочко, – прошепотів Кілл, перервавши поцілунок.