Розділ 9

/Кілліан/

 Прокинутися вранці й відчути себе живим – ось справжня радість. Вперше, за довгий час, я відчув смак життя й саме життя. І так захотілося закричати на весь світ про своє щастя, що я мало не задихався від почуттів та емоцій. Я знову покохав, вирвавши у долі свій щасливий білет. І тепер, тепер все буде по-іншому.

 Зіскочивши з ліжка, начепив на себе футболку і шорти, й стрілою вилетів з дому. Мчав, як божевільний в бік лісу, попри зацікавлені погляди жителів селища. У краю лісу я зупинився, скинув з себе речі й на ходу перетворився у звіра.

 Вовк всередині мене радів. Він гарчав і вив від задоволення та божевільних емоцій. Йому хотілося бігти по лісі, відчуваючи легкий дотик вітру й солодкий запах польових квітів.

 З кожною секундою я набирав швидкість, прямуючи вперед. Адреналін в крові зашкалював, як і ендорфіни щастя. Мій звір прокинувся і нарешті відчував себе щасливим.

 Кілька годин я ганяв по лісі, бездумно. Зупинився лише коли втомився. І я і звір.

 Повільним кроком, я повернувся додому. Легка посмішка красувалася на обличчі, а в серці розцвіли ромашки. Я відчував себе чудово, як ніколи. Навіть заздрісно стало, що так довго чекав й ігнорував знаки долі. А міг би вже давним-давно стискати в обіймах мою дівчинку, вдихати її ніжний запах бузку і сходити з розуму від її пухких смачних губ. Ідіот, що тут скажеш.

 Всупереч бажанням бути з нестерпною відьмочкою, я опирався цьому. Я все ще пам’ятав мою Домініку і наші клятви. І мені було нудно від думки, що я зраджу її пам’ять. Я все ще продовжував зберігати їй вірність, хоч в цьому сенсу було мало. Ніку не повернути цим, а я просто спалював себе живцем.

 Про це не раз повторювала мені мати та брат, та й всі знайомі, друзі. Головою я розумів, що вони мають рацію, але почуття обов’язку й обіцянка, дана Ніці – зобов’язувало діяти по честі.

  Я сам себе карав, дивлячись на солодку парочку. І все, що я міг – це поводитися як повний кретин і викликати в Аріанни огиду до мене й не приязнь. Мені здавалося, що так буде правильно та й простіше тримати її на відстані. Адже якщо я їй буду противний, то мої шанси скотяться до нуля, а брати силою – я б не став.

 Однак, з кожною новою зустріччю я все більше закохувався в Аріанну, божеволів від її запаху, крадькома розглядав її профіль, милувався фігуркою, завжди затримуючи погляд на рожевих губах. Як же мені хотілося їх пестити й випробувати на смак.

 А коли я бачив Аріанну в компанії брата, ревнощі застеляли очі, і я зривався. Усередині вирував океан, і мені хотілося придушити Мейсона. Я заздрив тому, як він з легкістю міг спілкуватися з Аріанною, як запросто міг обійняти її, торкнуться шкіри в цнотливому поцілунку. Мені хотілося здохнути від однієї думки, що вона не зі мною: не мені так ласкаво посміхається, не мені сміється і готує свій улюблений чізкейк.

 Так я простягнув майже місяць, переконуючи себе, що не гідний цієї любові. Що не заслужив бути щасливим і жити тим життям, яке планував провести з Нікою. Але, чорт, Аріанна... вона... така ніжна, тендітна і моя...

 Мій вовк злився, намагався взяти владу у свої руки й полонити юну відьму. Він бажав з’єднатися зі своєю парою, навіки таврувати її. І мені коштувало титанічних зусиль, щоб стримати його. І я сам став більш злим, нервовим й грубим. Я намагався опиратися долі й власним бажанням, але у всесвіту були інші плани.

 І те, що сталося на танцях, остаточно переконало мене в тому, що це доля. Вона – моя справжня, єдина, неповторна. І я більше не мав снаги ігнорувати це. Та й чи варто було?

 Стискати її тендітне тільце у своїх долонях, відчувати тепло і гладкість шкіри – було неймовірно приємно. Мене розривало на шматки від бажання. Благо, я одумався. Електричний розряд, пройшовши між нами, запалив в мене вогонь жадання. І я зміг побачити думки моєї відьми. І потонути в її прекрасних очах.

 З того дня, я зрозумів, що пропав. І вирвати кохання із серця мені не вдасться. Як же мені не хотілося визнавати свою поразку! Але, ця відьма, ця маленька пустунка глибоко засіла в моєму серці й думках. Вона забрала мій спокій, затуманила розум, полонила серце й душу. О так, душа мого вовка немов збожеволіла, бажаючи бути лише поруч з нею. І мої дурні, жалюгідні спроби прогнати її, видворити з дому і з життя – не дали результатів.

 Я став замислюватися над тим, щоб завоювати Аріанну. Мені хотілося повернути час назад і заново познайомитися з нею, однак, я не володів необхідною магією. Все, що я міг – це спробувати змінити її думку про мене. Але, як це зробити, я не знав.

 Мені було необхідно спочатку розібратися в собі, придумати план і поставити жирну крапку на своєму минулому.

 Після танців, я бродив по селищу, повертаючись додому, і забрів на кладовище. До Ніки. Стоячи біля її могили з трояндою в руках, я намагався поговорити з її душею. Мені хотілося висловитися, попросити вибачення і відпустити. Я був впевнений, що Ніка була б не проти, якби я продовжив жити, а не марніти. Але, я був не готовий до цього раніше. До зустрічі з моєю Арі. Моєю...

 Стояти біля могили загиблої нареченої, в цей раз, мені було соромно. Навіть нудотно. Здавалося, що я її зраджую, закохавшись в іншу. Але серце не погоджувалося з дурними думками. Воно опиралося правилам, що я собі сам встановив.

 Поклавши троянду на могилу, я провів рукою по землі й тихо прошепотів.

 – Як же мені тебе не вистачає, Ніка... – вона завжди знала що робити і як буде правильно, аби нікого не образити.

 Я був впевнений, що й зараз вона б змогла мені допомогти, підказати, як бути. Вона була більше, ніж просто дівчина, кохана, наречена. Вона завжди була мені другом і помічницею. Вона була занадто хорошою й правильною дівчинкою для цього жорстокого світу. Ми й не встигли відіграти весілля, бо вона весь час не погоджувалася, відтягувала момент. Ніка знала все про мене і мої почуття до неї, але не бажала давати свою згоду. на шлюб. Так, ми були разом довгий час, однак, вступати в союз вона не поспішала.