Розділ 29. Зустріч у Ларейні

Карета зупинилася просто перед головною площею Ларейну. Поруч уже стояли жителі — хтось із цікавості, хтось — щоб засвідчити повагу. Лорд Арган вийшов, поправив плащ і на мить завмер. Перед ним простягалося поселення, якого ще кілька місяців тому навіть не існувало. Рівні вулиці з бруківкою, майстерні з димарями, новозбудована водонапірна вежа, навіть парова машина на околиці — усе свідчило про шалений ріст.

— "Це… не може бути лише роботою кількох селян," — прошепотів він сам до себе.

— "Ваша Вельможність, пан Елейн уже прямує сюди з ущелини," — повідомив молодий хлопчина з охорони. — "Сказав, що ви маєте побачити все на власні очі."

Півгодини потому Елейн, запилений, у робочому одязі, з'явився біля площі. Люди розступились, коли він підходив до батька. Його руки були в глині, на щоках ще залишки сажі від печі.

— "Батьку," — просто сказав він, трохи схиливши голову.

— "Сину…" — Арган повільно оглянув його. — "Ти схуд. І… зовсім не схожий на юнака, якого я знав."

— "Мабуть, і добре," — зітхнув Елейн. — "Підеш зі мною? Я покажу тобі, що ми тут збудували."

Вони рушили головною вулицею. По дорозі їх супроводжували окремі вітання: "Пане Елейне!", "Добридень, пане!", "Гарного дня вам!". Арган помічав погляди — не страх, не презирство, а повага. Щира, жива.

Спочатку вони зайшли до ремісничої вулиці, де дварфи вже збирали другу машину.

— "Ось ця штука," — пояснив Елейн, — "це початок. Вона ще не ідеальна, але обертає вал, тягне міхи, працює без коней. Ми називаємо це — парова сила."

Арган погладив боріддя.

— "Тягнути вози без коней… ти і справді віриш, що це можливо?"

— "Я вже бачив, як вал крутиться. Наступний крок — менше заліза, більше ефективності. Ельфи дали нам вогняний кристал, а дварфи — майстерність. Залишилось тільки мислити нестандартно."

Вони піднялися до оглядового майданчика біля шахти. Звідси відкривався краєвид на ущелину, ліс, нові землі. Із глибини вже тягнули коші з глиною та залізною рудою.

— "А це?"

— "Майбутнє плавлення руди. Потім — кування, будівництво. Це лише початок. Але ми вже знайшли залізняк, а ще поклади бурого заліза, трохи мідної руди. Роботи вистачить на роки вперед."

Арган мовчав. Його погляд знову впав на сина — стомленого, але рішучого.

— "Я бачу, ти тут щось більше, ніж просто юнак із мріями."

Елейн усміхнувся. Вперше — спокійно, без внутрішнього тиску.

— "Я став частиною чогось справжнього. Ларейн — це дім, батьку. І я хочу, щоб ти це побачив. Не як лорд, а як… батько."

На мить настала тиша. Вітер хитав прапор над площею. І батько, який колись вигнав сина, тепер стояв на його землі. І визнавав — хай не словами, але мовчанням — що син виріс. І виріс достойно.