Розділ 27. Розмова з Лірією

Сонце поволі хилилось до обрію, коли Елейн нарешті зважився піти до Лірії. Її намет стояв на околиці Ларейну, в тіні кількох старих дерев, які вона сама висадила кілька днів тому. Навколо пахло свіжими квітами, деревом і чимось зеленим — майже неземним.

Він затримався перед входом, вдихаючи аромат спокою, перш ніж нарешті покликав:

— "Ліріє, можна на хвилину?"

— "Проходь, Елейне," — пролунав мелодійний голос ельфійки. — "Я саме закінчила поливати ці нові паростки."

Вона сіла на дерев’яне крісло, зіткане з гілок і листя, та вказала на ще одне — спеціально для нього.

— "Я прийшов... поговорити про болото," — почав він, опустившись. — "Точніше, про торфяне болото в лісі. Ми з Боргуром виявили, що воно містить багато корисного — паливо, якого нам бракує. Але... я розумію, що це частина вашої домівки."

Лірія трохи нахилила голову, спостерігаючи за ним уважними зеленими очима.

— "Ти робиш правильно, що прийшов. Ліс — не просто дерева. Це дім. Навіть болото має своє серце й життя. Але якщо ти обіцяєш діяти з повагою..."

— "Ми не будемо вирубувати нічого зайвого," — перебив він поспішно. — "І я планую поставити фільтрувальні загати, щоб ґрунтові води не забруднились. Якщо зробити все обережно, торф стане тимчасовим джерелом енергії. А далі... далі буде більше."

— "Більше?" — спитала Лірія насторожено.

— "Я... хочу поділитись планом," — Елейн нахилився вперед, голос його став м’якшим. — "Ми з Боргуром створили пристрій, який перетворює вогняну енергію в рух — ми назвали його “паровою машиною”. Завдяки кристалу вогню й паровому тиску ми змусили вал обертатися без коней чи магії. Це як магія, але механічна, створена розумом."

Лірія підвела брову. — "Ти кажеш, що магія більше не потрібна?"

— "Навпаки," — усміхнувся він. — "Ми не зможемо все це зробити без вас. Вогняний кристал у котлі замінює багаття. Але головне — ми можемо зробити життя легшим. Уяви, Ліріє: вода піднімається сама у ваші сади, млини обертаються без вітру, руди добуваються швидше без виснаження робітників..."

— "І все це від пари?"

— "Так. У нас є резервуари, тиск, клапани, поршні… коли вода перетворюється на пару, вона штовхає ці механізми, наче дух природи всередині металевої клітки. Це не просто сила — це перший крок до нової епохи. Але без згоди твоєї раси… я не почну."

Лірія мовчала кілька хвилин. Вітер лагідно шелестів листям.

— "Якщо ти обіцяєш зберегти баланс і дбати про ліс, я не зупиню тебе. Але я хочу, щоб наші друїди допомагали. Якщо щось почне руйнуватись — ми знатимемо першими."

Елейн зітхнув з полегшенням.

— "Це чесно. Ти... дякую, Ліріє. Я обіцяю, ця нова епоха не знищить стару. Ми об'єднаємо їх."

Пізніше, коли Елейн ішов до площі, повз нього проходили мешканці:

— "Кажуть, Боргур хоче збудувати плавильню прямо біля ріки…"
— "А я чув, що машини зможуть копати землю самі!"
— "Може, й сорочки за нас прати будуть," — сміявся один старий дварф.

Елейн усміхнувся про себе. У нього ще багато викликів попереду — але перший крок зроблено.