Розділ 26. Серце Червоної Гори

Сонце було вже високо, коли група розвідників, яку очолював Боргур, досягла краю старого торф'яного болота. Густі дерева шуміли навколо, і земля під ногами чавкала на кожен крок. Повітря було важке, вологе, з домішкою гнилі.

— "От вам і перший слід," — промовив Рах, опустившись на одне коліно й витягши жменьку темного торфу. — "Сухий, глибокий... Це старе болото ще може нас здивувати."

— "Паливо," — коротко відрізав Боргур, уважно оглядаючи місцевість. — "Це тобі не кристал ельфійський, але для розпалу — згодиться."

Після нетривалого обстеження, підкріпленого кількома легкими розкопами, вони зробили позначку на карті й рушили далі — до головної мети.

Через кілька годин вони стояли перед Червоною Горою. Величезна брила темно-червоного каменю здіймалась над рівниною, наче шрам на землі. Гора була мовчазною, але в її тиші крилася глибока таємниця.

— "Тут пахне залізом," — пробурмотів Боргур, вдихаючи повітря, наче досвідчений винороб.

Вони пробралися вузькою ущелиною, де вітер ніс запах сирої руди. Стіни ущелини мали характерний рудуватий блиск, а в деяких місцях проглядали вкраплення сірого та чорного кольору.

— "Тримай ліхтар!" — крикнув один із дварфів, коли вони почали вбивати в скелі пробні клини.

Глухі удари молотів розносилися ущелиною. Час від часу один з них прислухався — звук каменю змінювався, і Боргур одразу звертав на це увагу.

— "Залізняк… Щільний, глибокий. І не сам. Тут ще щось — бачу сліди міді, а може й срібла десь глибше."

Рах обережно пройшовся далі по краю ущелини, поки не натрапив на тріщину в камені. Проміння лампи освітили заглиблення, і в ньому блищало щось темно-зелене.

— "Малахіт?"

— "Може бути. Тоді й мідь тут точно є," — кивнув Боргур. Його очі горіли захопленням.

Він зняв шолом і витер піт із чола.

— "Елейн має це побачити. Це... це не просто місце — це серце майбутньої кузні!"

Коли група повернулася до Ларейну пізно ввечері, Елейн уже чекав їх біля площі.

— "Ну що?" — запитав він, навіть не встигнувши привітатись.

— "Залізо, мідь, трохи торфу. А може й срібло," — сказав Боргур. — "Ущелина — чудове місце. Але треба буде копати глибше. Там ще багато чого приховано."

— "Це... чудово," — зітхнув Елейн із посмішкою, — "Ми можемо почати справжній видобуток. Будемо рити, плавити, кувати... І все це — своїми руками."

— "А ще кристалами ельфів," — додав Боргур, усміхаючись.

— "І серцями людей," — тихо мовив Елейн, дивлячись на зоряне небо.