Розділ 25. Глибини Землі та Іскри Майбутнього

Сонце щойно піднялося над горизонтом, освітлюючи лісовий край, що оточував Ларейн. У поселенні прокидалося нове життя, наповнене гомоном, дзвоном молотів, сміхом дітей та запахом хліба.

Біля воріт уже чекала розвідницька група. Дварф Боргур, з сокирою через плече, перевіряв ремені на вантажному мулаху. Поруч стояв звіролюд — високий, з вовчим обличчям і настороженим поглядом. Його звали Рах, і він був знаним слідопитом.

— "Дивись, не заблудись, старий бородань," — кинув ельф з торгової площі, поправляючи свою зброю.

— "Ха, краще скажи своїм деревам, щоб нас не затискали," — буркнув Боргур, сідаючи в сідло.

Елейн підійшов до них із сувоєм у руках.

— "Це карта. Там позначені місця, які треба перевірити. Особливо червона скеля на південному заході — можливо, там залізо."

— "Залізо ми знайдемо," — Рах вишкірив ікла. — "А от що з ним далі буде — це вже твоє завдання, Елейне."

Він кивнув і додав:

— "Повертайтеся до заходу. Я чекаю на звістку."

Після їхнього від'їзду Елейн залишився біля воріт, вдивляючись у дорогу. Його думки крутилися навколо всього, що сталося.

"Ми тільки почали… Але це вже змінює все. Парова епоха… Вона несе з собою не тільки розвиток, а й страх. Що буде, коли ми навчимося витискати з цього світу все більше? Чи залишимо ми щось іншим расам? Чи не стане магія зайвою?"

Він підняв голову, вдихнув повітря, просочене димком майстерень.

— "Треба написати батьку…" — мовив сам до себе.

Лист до батька

*Батьку,

Я не знаю, як краще почати цей лист, бо те, що сталося — це не просто зміни. Це — революція. Поселення, яке ти допоміг започаткувати, тепер має назву — Ларейн.

І знаєш, ми запустили першу парову машину. Вона рухається сама, без коней. Вона крутить вал, і ця енергія скоро зможе молоти зерно, вирізати дошки, копати землю.

Але найважливіше не це. Найважливіше — як вона об’єднала нас усіх. Дварфи кували, ельфи створювали магічні кристали, а люди з захватом дивились.

Мені здається, тобі треба побачити це на власні очі. Ти побачиш, як зміни — це не завжди загроза. І як син, я був би радий знову побачити тебе.

З повагою,
Твій син, Елейн.*

Реакція рас

На головній площі жителі обговорювали останні події:

— "Чув? Машина рухається сама!" — казав хлопчина, що допомагав у майстерні.

— "А я чув, що наступна буде возити людей," — відповідав чоловік з пасом деревини на плечі.

Поруч група ельфів розмовляла з елементом недовіри:

— "Це вже не магія… Це якась мертва сила. Залізо й дим," — мовила ельфійка з довгим зеленим плащем.

— "Але кристал там наш. І він працює," — зауважив інший. — "Можливо, це… нова форма гармонії?"

Дварфи ж були в захваті. Один кричав:

— "Сила у залізі! Нарешті наші руки отримали справжнє призначення!"

— "Та ця штука ще й пиво мішати зможе!" — додав інший, сміючись.

Елейн ішов площею, слухаючи ці розмови, з нотками усмішки на обличчі.

"Вони ще не розуміють, наскільки це важливо. Але розуміння прийде. І тоді…"

Він зупинився, подивився на небо, де клубився тонкий стовп пари.

— "Тоді ми піднімемося вище, ніж будь-хто очікував."