Розділ 19. Рада Рівних

Сонце ще не встигло піднятись високо, як Елейн уже стояв у центрі торгової площі, що за останній тиждень ожила. Навколо нього стояли представники різних рас — ельфи, дварфи, звіролюди, і звичайно, люди. Вони всі зібралися не заради чергових вказівок, а заради майбутнього.

— Я більше не можу робити все сам, — почав Елейн. — Поселення росте, і з кожним днем воно потребує більше рішень, більше управління, більше уваги. Я людина. А ця земля вже належить не лише мені. Вона — наша.

Люди переглянулись. Хтось здивовано підняв брову, хтось усміхнувся.

— Я пропоную створити Раду. Кожна раса, кожна спільнота отримає голос. Ми разом будемо вирішувати, як будувати, що розвивати, кого приймати. Не як слуги і пан, а як рівні.

Тиша затяглася. Але першим виступив дварф на ім’я Боргур, кремезний із сивиною в бороді.

— Це звучить… як гідність. Я згоден. Дварфи виберуть свого представника.

Слідом за ним заговорила ельфійка Лірія:

— І ми також. Ельфи хочуть миру й гармонії, і така Рада — це перший крок до нього.

Звіролюди довго мовчали, але ватажок — високий вовкулак на ім’я Граан — врешті кивнув:

— Ми ще не звикли до таких зібрань. Але ти дав нам дім. Тому ми теж дамо голос.

— Добре, — усміхнувся Елейн, полегшено видихаючи. — Тоді сьогодні ввечері зберемо перше засідання. Ви маєте вибрати своїх представників. Я залишаю за собою лише право голосу на випадок рівності. Решта — за вами.

Пізніше того дня, коли сонце вже повільно тягнулося до горизонту, у великій залі старого маєтку, перетвореного на адміністративний будинок, зібралося п’ятеро людей.

1. Елейн — ініціатор і засновник поселення.

2. Боргур — представник дварфів.

3. Лірія — представниця ельфів.

4. Граан — від звіролюдей.

5. Мілес — фермер, якого люди вибрали як свого голосу.

— Отже, з цього моменту кожне велике рішення проходить через нас, — сказав Елейн. — Ми визначаємо пріоритети — дороги, каналізація, нові поселення, оборона, торгівля. Усе.

— Що з новими прибулими? Їх стає більше, і серед них не всі хочуть працювати. — запитав Мілес.

— Введемо систему реєстрації. Кожен, хто приходить — записується, отримує ділянку, але має долучатися до життя Ларейна. — відповів Елейн.

— А суд чи покарання? — підняла питання Лірія.

— Це теж потрібно. Але не жорстокість. У нас буде своє право. І його ми ще напишемо разом.

Усі кивнули. Це було не ідеально. Але це був початок.

Вперше за довгий час Елейн відчув, що не тоне в турботах. У нього з’явився простір — не лише в голові, а й у часі. Він знову брав до рук свою магічну книгу, тренувався біля річки, створював нові заклинання, допомагав порадами там, де не вистачало рук.

І коли вночі він сидів на даху своєї садиби, дивлячись на мерехтливі вогні Ларейна, він знав — тепер це не просто поселення. Це спільнота. Його спільнота.