Розділ 11. Послання на вітер

Наступного ранку туман ще не встиг зникнути з луків, а повітря мало свіжий, трохи вогкий запах — такий, що обіцяє новий день, сповнений праці. Елейн стояв біля колодязя з відром у руці, коли почув кроки. Це був його батько, граф Ардан. Він був без мантії, лише в простій темній сорочці, що робило його менш величним, але більш справжнім.

— Уже на ногах? — промовив Ардан, підходячи.

— Я рідко сплю довго, — посміхнувся Елейн. — Особливо тут, коли кожен день — це шанс зробити щось нове.

Граф зупинився поруч і на мить подивився вдалину, на будівлі, які повільно, але впевнено зростали серед зелені. Потім мовчки витяг з кишені пергамент, перев’язаний червоною ниткою.

— Я надіслав гінця до своєї дружини, — сказав він.

Елейн злегка нахмурився, не розуміючи.

— Я попросив її розіслати листи. В села, які зараз ледве виживають. Є ті, хто втратив домівки. Хто хоче працювати, але не має де. В листах я вказав, що тут, на твоїй землі, відкриті двері. Що з’явилось місце, де нове життя — це не обман, а справжня надія. Якщо вони готові працювати — ця земля готова прийняти їх.

Елейн опустив відро, повільно. Вітер хитав його волосся.

— Ти… справді це зробив?

Ардан кивнув.

— І ще одне. Я просив її підготувати список ремісників: ковалів, теслярів, каменярів, лісорубів. Ти потребуватимеш не лише рук, а й досвіду. Я не буду наказувати їм сюди йти. Але я дам їм вибір. Як і тобі свого часу.

Довга тиша. Потім Елейн, ніби вагаючись, підійшов і... поклав руку на плече батька.

— Дякую, батьку. Я… не чекав цього. Але дякую.

— Я не очікував, що пишатимусь тобою. І все ж — я пишаюсь, — сказав Ардан, злегка посміхнувшись, хоч і намагався приховати це.

— Як думаєш… скільки людей прийде?

— Стільки, скільки буде потрібно. І, можливо, навіть більше, ніж ти сподіваєшся.

Елейн глянув на свою землю, що повільно оживала — як сплячий велетень, якому хтось дав друге дихання.

— Тоді треба готуватись. Місце для ковалів, місце для ринку… І дороги. Багато доріг.

— І людей, які пройдуть ними, — додав батько. — Тепер ти — не просто спадкоємець. Ти — засновник.