Розділ 7. План землі

Ранок почався з диму. Не тривожного, а доброго — з багаття, на якому готували юшку. По двору носився аромат юного лука, свіжозвареної картоплі, і щось нове… відчуття, що тут оселився порядок.

Елейн стояв на пагорбі над маєтком. Поруч — саморобна карта. Стара шкіра, на якій ще вчора він олівцем накреслив перші лінії.

— Три дороги… — прошепотів. — Одна — до лісу. Одна — до річки. І одна — далі, в сторону тракту…

Його пальці обвели три лінії, які розходились від маєтку, мов промені. Це був не просто шлях. Це був кістяк майбутнього поселення.

«Якщо не зробити основу зараз — зросте хаос. А ми хочемо зростити громаду.»

В обід Елейн скликав людей. Вони зібрались на подвір’ї. Дехто сів прямо на траву, хтось приніс лавки. Малий хлопчик, який ще досі не вимовив жодного слова, міцно тримав Ліну за руку.

— Друзі, — почав Елейн, стоячи перед ними. — Ми тут уже кілька тижнів. Хтось щойно прибув. Але ми — вже більше, ніж просто група мандрівників. Ми — спільнота. І настав час дати нашому дому форму.

Люди слухали мовчки. Його поважали. Не як пана — як людину, що працює поруч із ними, без зверхності.

— Є три дороги, — він розгорнув карту. — Перша веде до лісу. Там будуть дереворуби, мисливці, пастухи. Друга — до річки. Там — рибалки, пральні, млин. А третя — головна. Вона вестиме до тракту, яким їдуть торговці.

— І що з нею? — озвався кремезний ветеран.

— Уздовж третьої дороги ми збудуємо ринкову площу. Місце, де ми зможемо торгувати, приймати гостей, продавати вирощене та виготовлене. Але головне — там буде серце нашого поселення.

— А де житимемо ми? — спитала Ліна, притискаючи до себе хлопчика.

— Житлові будинки — між другою та третьою дорогами. Поряд з родючими землями. Ми залишимо простір для майбутніх родин, садів і шкіл.

— Шкіл? — хтось перепитав здивовано.

— Так, — Елейн кивнув. — Ми не просто будуємо хатини. Ми зводимо дім. Дім для поколінь. І щоб наші діти мали майбутнє — треба дбати про знання, не лише про хліб.

Настала тиша. Але тепер — тиша поваги.

— То як ми починаємо? — запитав ветеран, уже встаючи. — З ринку?

— З дороги. Завтра вранці ми вирівняємо перший відрізок. А вже потім — фундаменти ринкової площі. Магія допоможе, але руки й лопати теж потрібні.

Хтось засміявся. Інші піднялися. Обличчя сяяли надією.

Тієї ночі Елейн ще довго сидів у себе на порозі. У вогні потріскувало дерево. Вдалині, вже на околиці, горіли маленькі вогні — люди облаштовували місце, що ставало їм рідним.

«Я починав як вигнанець. Тепер я — основа нового світу. І я зроблю його вартим того життя, яке мені подарували.»

На світанку він сам взяв лопату. Перший удар у землю головної дороги зробив він.

І земля відповіла м’яким вібруванням, мов говорила: «Я приймаю тебе. І тих, хто йде за тобою.»