Глава 35

Лаудер повільно провів пальцями по оправі окулярів, ніби задумався.А потім знову перевів погляд на Дарлін.

— Скажіть, місс Люнддорф…

Його голос був спокійний, але в ньому з’явилася ледь помітна іронія.

— Для чого вам це було?

Вона мовчала.

— Ви ж не просто так вирішили взяти до рук артефакт, про який нічого не знаєте.

Він зробив крок ближче.

— Чи, можливо…

Він злегка підняв окуляри, дивлячись на неї вже без будь-якої “перешкоди” — прямо, уважно.

— …ви хотіли когось… приворожити?

У класі хтось тихо пирхнув, стримуючи сміх.

І одразу ж замовк.Дарлін відчула, як щоки миттєво запалали.

— Н-ні… — вона ледь вимовила це.

— Ні? — перепитав він спокійно.

Його погляд затримався на ній трохи довше, ніж потрібно.

Наче він перевіряв чи вона бреше.

Дарлін опустила очі.

— Я просто…

Вона на секунду зам’ялася.

— Це було випадково.

Пауза.

Лаудер повільно опустив окуляри назад.

— Випадково, — повторив він.

І ледь помітно усміхнувся.

— У магії, місс Люнддорф, випадковостей не існує. Запам’ятайте це.

Він відвернувся, ніби розмова вже закінчена. Але перед тим, як відійти до столу, тихо додав:

— І особливо…коли ви обираєте, до чого торкатися.

Лаудер ще кілька секунд дивився на Дарлін, ніби зважував щось у своїх думках.

Потім повільно кивнув.

— Досить.

Він випрямився і вже більш офіційним тоном сказав:

— Сьогодні я дам вам останній шанс, місс Люнддорф.

Тиша в аудиторії стала ще глибшою.

— Без директорів. Без пояснень. Без зайвих розмов.

Коротка пауза.

— Вважайте це… попередженням.

Його погляд був холодним, але не злим — швидше контрольованим.

— І я дуже рекомендую вам більше не опинятися в подібних ситуаціях.

Дарлін лише кивнула, не піднімаючи очей.

— Добре, — тихо сказала вона.

Лаудер затримав на ній погляд ще на секунду…

А потім різко змінився.Ніби перемкнувся.

Він розвернувся до класу і вже іншим голосом сказав:

— А тепер…

Легкий рух рукою — і один із предметів на столі піднявся в повітря.

— Перейдемо до того, заради чого ви тут.

В аудиторії одразу стало тихо, але вже не напружено — скоріше зацікавлено.

— Історія магії, — продовжив він. — Це не просто перелік подій, які ви забудете після екзамену.

Артефакт — старовинний амулет — повільно обертався в повітрі.

— Це — причина, чому ви взагалі здатні тримати магію в руках.

Він зробив крок уздовж ряду парт.

— Більшість із вас вважає, що магія завжди була такою, як зараз. Контрольованою. Безпечною.

Лаудер ледь усміхнувся.

— Ви помиляєтесь.

Амулет раптом спалахнув слабким світлом, і на мить у повітрі з’явилися тіні — ніби відбитки минулого.

Дехто тихо вдихнув.

— Колись магія не підкорялась нікому, — продовжив він. — І саме тоді з’явилися перші артефакти, які могли її стримувати… або знищувати.

Він клацнув пальцями — і світло зникло.Всі слухали.

Навіть ті, хто ще вчора жартував, зараз не відривали очей.

— Кожен із цих предметів, — він кивнув на стіл, — має свою історію.

Його погляд на мить ковзнув по дзеркальцю.

— І свою ціну.

Дарлін помітила це. І чомусь відчула легкий холод. Але водночас… вона слухала.

І вперше за весь час зрозуміла: він не просто суворий. він дійсно знає, про що говорить.

І, що найгірше, це було демонічно цікаво.