Глава 30

Ранкове світло тільки починало проникати у великі вікна аудиторії, коли Дарлін і її подруги зайняли свої місця. Повітря було наповнене тихим гомоном учнів, які обговорювали майбутню зустріч з Лаудером Гелоубриджем — новим викладачем історії та практики магії, якого ніхто раніше не бачив.

— Ну що ж, — прошепотіла одна з подруг Дарлін, нахиляючись, щоб ніхто не почув, — ви думаєте, він буде суворий чи більш… розслаблений?

— Не знаю, — відказала друга, закручуючи косички, — судячи з прізвища, родина давня, старовинна. Може, дуже консервативний і вимогливий, а може, зовсім навпаки, трохи легковажний…

— Я гадаю, що він точно буде дуже строгий, — вставила третя. — Хоча не можна бути впевненим. Адже викладачі, які ніколи з нами не працювали, завжди приховують свої методи і стиль.

Дарлін посміхнулася, слухаючи обговорення, але сама думала інакше:

— Мені здається, що важливіше не те, наскільки суворий викладач, — тихо сказала вона, — а що він може знати. Новий викладач — нові правила, нові підходи. І якщо він добре розуміється на магії, ми можемо дізнатися щось таке, чого раніше не було в курсі.

Подруги кивнули, зацікавлено обмірковуючи її слова, але тут у дверях з’явився сам Лаудер Гелоубридж. Високий, з впевненим поглядом і строгим, але не надто суворим виразом обличчя, він увійшов до аудиторії і зупинився біля кафедри. Усі учні миттєво притихли.

Дарлін відчула, як у грудях піднявся легкий хвилюючий подих передчуття — перші враження завжди важливі, а цей момент був саме таким.

— Ну що ж, — тихо промовила вона собі під ніс, — зараз дізнаємося, хто такий Лаудер Гелоубридж насправді.

Він стояв у дверях, обережно озираючись, а потім одним різким рухом руки магічно зачинив двері за собою, відразу зводячи погляди всіх учнів. Легка струна магії пройшла повз кімнату — і вікна на північній стороні повільно відчинилися самі, пропускаючи ранкове сонце і свіжий вітер, що трохи колихав сторінки книжок.

Дарлін відчула, як повітря наче наповнилося невидимою енергією, і це змусило її присісти трохи пряміше, ніби підсвідомо відчуваючи — цей викладач не просто прийшов читати лекцію, він хоче показати, хто тут керує.

Лаудер пройшов до кафедри повільною, впевненою ходою, розмірковуючи про кожного учня, наче переглядав їхню магічну ауру. Його погляд був одночасно уважний і пронизливий — здавалось, він бачить більше, ніж всі інші разом узяті.

— Добрий ранок, — промовив він спокійним, але водночас владним голосом. — Сьогодні ми почнемо історію та практику магії. А щоб нічого не відволікало нас від справжньої роботи, двері залишаться зачиненими до завершення заняття.

Його слова прозвучали не як заборона, а як природний закон, і в кімнаті миттєво встановилася дисципліна. Деякі учні підсвідомо відсахнулися трохи назад, в той час як інші відчули непомітний, але потужний магічний тиск, що наче шепотів: «Тут я головний».

Лаудер повільно підійшов до дошки, і невеликим жестом пальців викликав легку магічну анімацію — на дошці з’явилися старовинні символи, що плавно оберталися, ніби оживши, підкреслюючи його контроль над простором і матеріалом уроку. Він озирнувся по аудиторії і, неначе вимірюючи учнів, спокійно сказав:

— Сьогодні ми навчимося не лише історії магії, а й тому, як розуміти її енергію і структуру. Якщо хтось думає, що це легко — ви глибоко помиляєтеся.

Дарлін відчула, як у кімнаті з’явилася напруга і водночас цікавість. Цей викладач явно не з тих, кого можна просто «проходити» формально — він вимагав уваги, спостережливості і готовності до несподіванок.

Лаудер Гелоубридж пройшов між рядами з такою впевненістю, що здавалося — він не просто керує класом, а тримає під контролем увесь корпус.

Дарлін спочатку дивилася на нього поверх очей, а потім повільно згадала: «Це ж той самий викладач, що веде паралельні курси… Його прізвище і ім’я мені чомусь знайомі…». Подруги Дарлін теж це помічали, але жодна з них не наважувалася озвучити: вони сиділи на його парі, і будь-який зайвий коментар міг привернути увагу.

Вчитель зупинився біля дошки, підняв руку і одним легким рухом активував магічну анімацію — старовинні символи почали плавно обертатися і світитися, немов оживши. Він озирнувся по класу, а його погляд неначе пройшов крізь кожного, перевіряючи готовність до навчання.

Дарлін відчула холодок по спині: вона добре знала репутацію Лаудера по паралельній групі — мінус сім балів за найменшу помилку, суворість і відсутність поблажок. Інші учні теж помічали його стриману жорсткість, але Дарлін і подруги розуміли це ще глибше: вони знають, що від нього не втечеш і не сховаєшся, навіть якщо він ніколи не викладав у їхній групі.

Лаудер голосно й чітко проголосив:

— Сьогодні ми продовжимо курс з історії та практики магії. Хто буде уважним і старанним — отримає користь. Хто недбало ставиться — відчує наслідки.

У класі настала тиша, хіба що тихе шурхотіння конспектів і легке перешіптування учнів, які підсвідомо пригадували про його суворість. Дарлін трохи нахилилася до подруги:

— Пам’ятаєш, як він мінус сім ставив у паралельній групі? — тихо пошепки сказала вона.

— Так, — відповіла подруга, ледь стримуючи усмішку. — Але мовчимо, інакше він нас почує.

Лаудер, неначе почувши їхні думки, різко підняв брову, а Дарлін інстинктивно випрямилася в кріслі. Вона зрозуміла, що з цим викладачем ніяких жартів — лише концентрація, дисципліна і постійна увага.

Подруги обмінялися поглядами: тепер вони точно знали, що попереду їх чекає серйозний модуль. І хоча вони не могли сказати це вголос, у кожної виникло відчуття, що тепер навчання стане набагато складнішим… і цікавішим.