Глава 29

Незабаром, коли пара вже починалася, двері аудиторії тихо відчинилися, і з’явився директор. Студенти одразу перестали шепотітися, а деякі навіть підняли голови, відчуваючи, що зараз буде щось серйозне.

«Доброго дня, — почав директор, спокійним і впевненим голосом. — Я не затримаю вас надовго. Я хочу лише повідомити, що ви вже, напевно, знаєте про ситуацію з викладачем, який, на жаль, потрапив під слідство і тимчасово арештований».

Студенти тихо зашепотіли один до одного, обмінюючись здивованими поглядами, а Дарлін відчувала, як серце б’ється швидше від цікавості.

«Хочу заспокоїти вас: новий викладач уже затверджений, і ви буквально на днях почнете пари з ним, — продовжував директор. — Я впевнений, що він добре підготує вас до всіх майбутніх завдань і модулів».

Одна студентка тихо промовила до сусідки: «Нарешті… Сподіваюся, він не такий суворий, як той попередній».

«Ти навіть не уявляєш, наскільки суворий може бути хтось новий», — пошепки відгукнулася інша, а Дарлін не могла приховати зацікавленого погляду.

Директор завершив: «Це все, що я хотів повідомити. Тепер можете продовжувати заняття, а всі організаційні моменти щодо нового викладача будуть оголошені окремо».

В аудиторії повисла легка тиша, а потім студенти почали обговорювати між собою, хто ж тепер займе місце арештованого викладача. Дарлін тихо посміхнулася, відчуваючи, що попереду ще багато несподіванок і цікавих моментів у кампусі.

Коли пара нарешті закінчилася, Дарлін та її подруги разом із усім класом зібралися біля дверей аудиторії. Атмосфера була напружено-цікавою — кожен намагався здогадатися, хто ж тепер стане їхнім новим викладачем.

«Гаразд, давайте ставимо ставки!» — запропонував один із хлопців із задніх рядів, і всі зразу зацікавлено обернулися.

«Я ставлю на молодого чоловіка, років двадцять п’ять, трохи строгого, але розумного», — сказала одна з дівчат, хитро посміхаючись.

«Ні, він обов’язково суворий і старший, як професор Ксав’єр. Я ставлю на нього!» — перебив хтось із хлопців.

Дарлін і її подруги кинули погляди один на одного й тихо сміялися.

«Я ставлю на жінку. Бо чомусь мені здається, що вона буде спокійна, але вимоглива. І трохи саркастична», — сказала Дарлін, і її друзі засміялися.

«Я ставлю на того, хто носить темно-синій плащ», — додав хтось із тих, хто обожнював чутки про стиль викладачів.

Клас почав активно сперечатися, обмінюватися думками, а ставки перетворилися на майже справжню гру: хто першим назве риси характеру нового викладача, його зовнішність, магічні здібності та стиль навчання.

Дарлін спостерігала за всім цим із веселою посмішкою. Вона знала, що поки що вони лише фантазують, але вже відчувалася хвиля очікування та інтриги. Всі були як діти, але це додавало особливого шарму їхньому дню.

«Добре, домовилися: хто помилиться, той миє після уроків келихи в їдальні», — жартівливо підсумував хтось із однокласників, і всі дружно засміялися.

Дарлін відчула, що ці маленькі моменти — теж частина магічного життя в університеті, і їй це подобалося.

Дарлін з подругами ще обговорювали свої ставки та сміялися над різними варіантами нового викладача, коли раптом хтось із їхньої групи, трохи перелякано, вигукнув:

— А ви взагалі знаєте, що наш розклад трохи змінений?

Усі одразу насторожилися й повернулися до нього.

— Що ти маєш на увазі? — запитала одна з подруг Дарлін.

— Я просто зараз перевіряв магічну дошку у коридорі, — сказав він, підводячи руки вгору. — І там написано, що завтра у нас буде новий викладач. Якого ми ще не бачили.

Дарлін і дівчата здивовано переглянулися.

— Серйозно? — прошепотіла Дарлін. — Тобто, завтра він уже веде заняття?

— Так! — підтвердив хлопець. — Лаудер Гелоубридж. Завтра о 9:00 — історія та практика магії.

Усі блискавично підбігли до магічної дошки, яка на деякий час підсвітилася, коли вони підходили, показуючи нові оновлення розкладу. Дійсно, там було написано:

Завтра, 9:00 — Лаудер Гелоубридж: Історія та практика магії

— Чи вам здається… чи це лише мені , — сказала одна з подруг, нахиливши голову, — що це ім’я і прізвище звучить якось знайомо?

— Мені теж здалося, — підхопила інша. — Хоча… можливо, просто так здається.

— Ну, усі викладачі і професори… майже всі прізвища й імена схожі одне на одне, — втрутилася третя, серйозно, наче це було просте пояснення. — Вони здавна походять з давніх магічних родин, тож подібність у звучанні — не дивина.

— Хм… — Дарлін нахилилася ближче до дошки, розглядаючи розклад уважніше. — Може, й так… А можливо, хтось із них десь уже траплявся у моїх старих записах або в історіях з минулого.

— Та годі вже, Дарлін, — сміючись, підсміювалася одна з подруг. — Тобі завжди все здається підозрілим.

Дарлін лише посміхнулася, але всередині відчувала той дивний, ледь помітний відтінок передчуття — ніби новий викладач справді не був випадковим, і це ім’я може означати щось більше, ніж просто уроки завтра.

— Ну що ж, — підсумувала Дарлін, — завтра побачимо, хто такий Лаудер Гелоубридж. І тоді всі наші здогадки розвіються або підтвердяться.

Дівчата зітхнули і засміялися одночасно, на мить забувши про решту турбот, бо перед ними відкривалася маленька магічна загадка нового дня.