Глава 23

Дарлін і її подруги ще переглядали книги й обговорювали, хто що візьме для підготовки до модуля, коли раптом у Квіренса Мастерсонса заворушився плащ. З кишені випурхнула невелика магічна сова, важко махаючи крилами, і м’яко опустилася перед ним із маленьким сувоєм у лапках.

— Що це? — здивовано спитав Квіренс, розкриваючи лист.

Очі його розширилися, коли він прочитав повідомлення: директор чекає його негайно через інцидент у бібліотеці.

— О, ні… — пробурмотів він, — зараз же… Тобто, я маю йти до директора.

Дарлін і подруги миттєво обернулися до нього. Ліна вигукує:

— Так це ж через бібліотеку! Ти ж все так розкидав, і бібліотекарка вже казала, що донесе директору!

Квіренс похитав головою і швидко загорнув лист у кишеню.

— Так, так, тепер уже не втечеш… — зітхнув він і почав збирати свої книги.

Мірана, усміхаючись, піддражнила його:

— Не хвилюйся, Квіренсе, може, директор просто посварить тебе і відпустить з легким переляком… або змусить щось реально вчити.

— Ага, — пробурмотів Квіренс, — не те щоб мені цього дуже хотілося… але доведеться йти.

Дарлін трохи посміхнулась і кивнула:

— Ну, принаймні, тепер ти точно не будеш ігнорувати підготовку до модуля.

Квіренс зробив смішне обличчя, закрутив волосся пальцями і, зітхнувши, рушив у напрямку кабінету директора, поки Дарлін і її подруги ще посміювалися з ситуації, водночас обдумуючи, як закінчиться ця зустріч.

Дарлін та її подруги відійшли трохи від стелажів, намагаючись не наступити на розкидані книги й сувої. Всі ще трохи сміялися, згадуючи, як Квіренс буквально пролетів крізь бібліотеку, розкидавши все на своєму шляху, а бібліотекарка відчайдушно намагалася його зупинити, вигукуючи щось про «повага до книг!»

— Оце так вистава! — засміялася Ліна, тримаючи в руках сувій, який ледве не впав на підлогу. — Я й досі не можу повірити, що він пролетів повз стелажі так, ніби це був його власний гоночний трек!

Мірана підхопила сміх:

— Ага! І ті книги, що полетіли! Уявляєш, якби директор зараз побачив це? Він би, мабуть, зійшов із розуму.

Дарлін хитро посміхнулася, тримаючи свою книгу міцніше:

— Знаєте, що мені найбільше подобається? Як Квіренс навіть не здавався стурбованим. Він ніби подумав: «Ну так, я просто перевіряю магічну стійкість бібліотеки».

— О, точно! — захоплено вставила Ліна. — І ця його легка іронія, коли бібліотекарка на нього кричала… Я навіть не знаю, чи він слухав її, чи просто насолоджувався видовищем!

Мірана підморгнула:

— А ще я помітила, як інші студенти дивилися на нього — одні сміялися, інші були шоковані, а деякі намагалися не дати книгам впасти їм на голову. Це було як якесь магічне шоу.

Дарлін трохи кивнула, але в її очах грала легка тривога:

— Так, смішно, але водночас це нагадує, що модуль вже скоро. Якщо Квіренс так себе поводить перед бібліотекарем, то що буде під час серйозних практичних занять?

Ліна хитро усміхнулася:

— Ну, тоді нам точно не буде нудно. Хоча, чесно, мені здається, що ця його «польотна акробатика» ще довго буде предметом жартів у гуртожитку.

Мірана підсміялася:

— Так, вже уявляю, як студенти перескакують через книги, щоб не попасти під Квіренсові «маневри». Це, чесно кажучи, смішно, якщо не брати до уваги бібліотекарку.

Дарлін усміхнулася, відчуваючи, що навіть у таких кумедних моментах вони всі трохи згуртувалися.

— От бачите, — сказала вона, — сміх — це добре. Але мені все одно треба бути готовою до серйозного модуля. Квіренс хай літає, а ми будемо працювати.

Дівчата ще трохи сміялися, споглядаючи залишки хаосу у бібліотеці, а потім разом рушили далі по коридору, обговорюючи, як вони підготуються до майбутніх завдань, і все одно не могли не підморгувати, згадуючи Квіренсову шалено кумедну появу.

Після того, як вони закінчили обмінюватися конспектами, Дарлін відчула, що готова перейти до практичної частини модуля. Книги залишилися на столі, а перед ними з’явилися магічні інструменти: мініатюрні котли, склянки з чарівними рідинами, мерехтливі кристали і пергаменти з уже нанесеними заклинаннями.

— Добре, — сказала Дарлін, поправляючи перо за вухом, — тепер треба спробувати все на практиці. Кожне заклинання, про яке ми читали, треба відчути власноруч.

Ліна схвально кивнула і підняла невеликий кристал, який відразу засяяв зеленим світлом:

— Дивись, якщо правильно направити енергію, світло буде стабільним. А якщо ні — воно тремтить і розсипається на маленькі осколки.

Мірана вже намагалася правильно змішати інгредієнти для зілля, піднімаючи блакитну пару рідин і з’єднуючи їх у котлі:

— Це так цікаво! Тепер розумію, чому професорка так захоплюється цим модулем. Всі ці формули стають живими, коли бачиш їх результат.

Дарлін поглянула на свої записи і обережно повторила одне з заклинань. Легкий порух руки, шепіт слів — і кристал перед нею спалахнув ніжним синім світлом. Вона підскочила від радості, а подруги дружно засміялися:

— Молодець, Дарлін! — підхопила Ліна. — У тебе це вийшло просто ідеально.

— А тепер моя черга! — додала Мірана, і її суміш рідин у котлі миттєво засяяла пурпуровим світлом, завихрюючи маленькі іскри в повітрі.

Дарлін спостерігала за ними і усміхалася. Вона відчула, що саме у такі моменти магія стає реальною: не просто словами в книзі, а рухом, енергією і власним відчуттям.

— Знаєте, — сказала Дарлін тихо, — мені подобається, що ми робимо це разом. Коли дивлюся на вас, відчуваю, що навіть якщо щось піде не так, ми завжди допоможемо одне одному.

Ліна кивнула, трохи серйозніше:

— Саме так. І до того ж, коли працюєш разом, можна помітити дрібниці, які самотужки пропустиш.

Мірана додала з усмішкою:

— А ще це весело. Я все одно раніше думала, що магія — це щось серйозне і сухе. А в нас вийшло щось живе, справжнє.

Дарлін обережно знову зосередилася на кристалі і спробувала повторити складніше заклинання з їхнього конспекту. Світло стало яскравішим, він трохи коливався, але залишався стійким. Вона відчула гордість: