Глава 20

Дарлін моргнула, ще не встигаючи оговтатися, і побачила знайомі стіни з темного дерева, високі книжкові полиці, пергаменти на столі директора. Вона глибоко вдихнула — запах свіжих пергаментів, старого дерева і легкої магічної аури водночас заспокоював і надавав відчуття безпеки.

— Дякую вам, — сказала Дарлін, відчуваючи щиру подяку. — Я… Я не знаю, як би впоралася без вашої допомоги.

Директор тихо кивнув:

— Ви проявили рішучість і сміливість. Це те, що відрізняє тих, хто готовий брати відповідальність. Тепер ви у безпеці, і ваші батьки теж можуть бути спокійні.

Дарлін ще раз кивнула, відчуваючи, як напруга поступово спадає. Вона обернулася і, не затримуючись, рушила коридорами до виходу, сповнена нової рішучості та розуміння: тепер її шлях у кампусі — її власний, і вона готова приймати будь-які виклики.

Як тільки вона ступила у знайомий коридор, що вів до студентських аудиторій, директор тихо сказав:

— Якщо знадобиться допомога або порада — мій кабінет завжди відкритий.

— Дякую, я обов’язково прийду, — відповіла Дарлін, злегка посміхаючись. Її голос звучав спокійно, але в ньому відчувалася твердість.

Вона крокувала вперед, а за спиною залишався кабінет директора — місце, де магія допомогла їй подолати перешкоди, а рішучість дала шанс бути почутою. Тепер Дарлін повернулася до свого світу — світу кампусу, друзів і власного життя, сповненого нових можливостей.