Глава 15

Дарлін разом із подругами зайшла до аудиторії однією з останніх.

Клас був великий, із високими вікнами, через які лилося м’яке ранкове світло. Столи стояли півколом, а в центрі знаходився широкий простір — очевидно, для практичних занять.

На стінах висіли старовинні карти магічних потоків, схеми заклять і навіть кілька предметів, що виглядали як артефакти — вони ледве помітно світилися, ніби дихали власною енергією.

— Це її кабінет… — тихо прошепотіла одна з подруг.

— Чий? — запитала Дарлін, сідаючи.

— Професорки Ельвейн, — відповіла інша. — Вона… трохи специфічна.

— В якому сенсі? — Дарлін підняла брову.

— Побачиш, — коротко сказала Ліанна і відвернулася.

Дарлін тільки ледь усміхнулася і відкрила свій зошит.

У цей момент двері відчинилися.

У клас зайшла професорка.

Вона була високою, стрункою жінкою з темним волоссям, зібраним у строгий вузол. Її рухи були спокійні, але дуже чіткі, а погляд — уважний і трохи холодний.

В аудиторії одразу стало тихіше.

— Доброго ранку, — сказала вона рівним голосом. — Сідайте.

Ніхто й не вставав, але всі автоматично вирівнялися.

Професорка повільно пройшлася між рядами, зупинилася в центрі і оглянула всіх студентів.

— Сьогодні ми продовжимо тему контролю магічних потоків, — сказала вона. — І якщо хтось із вас досі вважає, що це «проста теорія», — її погляд ковзнув по кількох студентах, — сьогодні ви зміните свою думку.

Дарлін трохи нахилилася вперед, зацікавлена.

— Магія — це не лише сила, — продовжила професорка. — Це контроль. І той, хто не вміє контролювати — не повинен її використовувати.

Вона підняла руку, і в повітрі перед нею з’явився тонкий потік світла, який плавно змінював форму — то перетворювався на коло, то на спіраль, то розсипався на дрібні іскри.

— Це базовий рівень, — сказала вона. — Але більшість із вас навіть цього не може зробити стабільно.

У класі хтось тихо зітхнув.

— По черзі, — додала вона. — Кожен спробує.

Дарлін переглянулася з подругами.

— Ну от, почалося… — прошепотіла Ліанна.

— Ти ж казала, буде цікаво, — тихо відповіла Дарлін.

— Я не це мала на увазі, — буркнула та.

Один за одним студенти виходили в центр.

У когось виходило краще, у когось — гірше. Потоки світла тремтіли, розпадалися або просто зникали.

— Недостатньо концентрації, — сухо коментувала професорка.

— Занадто різкий рух.

— Ви навіть не відчуваєте потік.

Дарлін спостерігала уважно.

Вона не виглядала наляканою — скоріше зосередженою.

— Дарлін, — раптом пролунало.

Вона підняла голову.

— Ваша черга.

Дарлін повільно піднялася і вийшла в центр.

В аудиторії стало трохи тихіше. Декілька студентів обернулися — їм було цікаво.

Вона підняла руку.

На секунду заплющила очі.

І тонкий потік світла з’явився між її пальцями.

Він був не ідеальний — трохи тремтів, але не розсипався.

Дарлін повільно повела рукою, і світло слухняно повторило рух, формуючи плавну лінію.

У класі хтось тихо видихнув.

Професорка зробила крок ближче.

— Ви вже працювали з цим раніше, — сказала вона, уважно дивлячись.

— Так, — спокійно відповіла Дарлін.

— Видно, — коротко сказала професорка.

Вона зробила паузу.

— Але це не означає, що ви можете розслабитися. У вас є контроль, але він… нестабільний.

Дарлін ледь стиснула губи.

— Я зрозуміла.

— Сподіваюся, — відповіла професорка і відступила. — Сідайте.

Дарлін повернулася на своє місце.

— Ну ти даєш, — прошепотіла Ліанна.

— Це було краще, ніж у половини тут. Ти як завжди, Дад.

— Не перебільшуй, — тихо сказала Дарлін, але в голосі відчувалася легка впевненість.

— Я серйозно, — додала інша. — Вона навіть не рознесла тебе. Це вже досягнення.

Дарлін усміхнулася краєм губ і знову подивилася вперед.

Її перше заняття в новому статусі тільки почалося. Але саме цього вона й хотіла.