Глава 11

Дарлін йшла стежкою вздовж кампусу разом із її одногрупником Дерілом Уокером.

Вона дивилася навколо, захоплюючись красою садів і озера, але Деріл не відводив погляду від неї, очевидно, збентежений її словами про переїзд.

— Почекай, — раптом зупинився Деріл і скоса подивився на неї. — Як це взагалі стало можливим? Твої батьки завжди контролювали тебе, охороняли, не давали нікуди йти. Як вони дозволили тобі переїхати сюди?

Дарлін глибоко вдихнула, відчуваючи, як серце трохи прискорює ритм.

— Я сказала їм, — почала вона, трохи усміхаючись, — що не збираюся більше ховатись. Я більше не хочу жити в постійному страху за себе.

— І вони… змилувалися? — здивовано спитав Деріл, не приховуючи скепсису.

— Так, — відповіла Дарлін, піднімаючи підборіддя, — я думаю, вони зрозуміли, що не змінять мене. Мої батьки завжди намагалися мене захищати, і я це ціную, але настав момент, коли я мала довести, що можу самостійно робити вибір. Вони побачили, що я серйозна.

Деріл підійшов трохи ближче, його брови залишалися насупленими, але у голосі з’явилася легка нотка захоплення.

— Тобто ти справді сказала: «Я не боюся більше, я йду жити тут» — і вони просто погодилися?

Дарлін кивнула, трохи засміявшись.

— Можливо, вони просто зрозуміли, що після двох років моїх умовлянь і всіх моїх аргументів проти постійного контролю, настав час відпустити мене. Мама, звичайно, хвилюється і переживає, а тато ще й дає мені попередження, що свобода має свою ціну… Але я хочу спробувати.

Деріл обережно розсміявся.

— Ого… Дарлін, я не можу повірити. Ти завжди така рішуча… Але чесно, я радий за тебе. Тепер ми будемо бачити тебе кожного дня.

— Так, — відповіла Дарлін із теплою усмішкою. — І я рада, що ти поруч. Не знаю, як би все це пережила без знайомих облич.

Деріл похитав головою.

— Це буде цікавий рік. Але, сподіваюся, ти готова до всього: нові уроки, нові студенти, магія… і, можливо, трохи проблем.

Дарлін кивнула.

— Готова. Я більше не боюся. Тепер це мій вибір — і моє життя.

Вони обмінялися посмішками, і Дарлін відчула легке хвилювання та передчуття пригод, що чекають на неї в університеті.

Дарлін ступала вузькою стежкою кампусу, розглядаючи все навколо.

Кампус магічного університету був величезним, немов маленьке містечко, але впорядкованим, спокійним і водночас живим. Величні кам’яні будівлі з високими баштами стояли поруч із садовими алеями, які петляли серед зелених газонів і квіткових клумб. Вікна з кольорового скла переливалися на сонці, відбиваючи магічні світла, що рухалися всередині, немов маленькі сцени життя.

На траві студенти сиділи в колах, читали книги, повторювали закляття, або просто насолоджувалися сонцем. Декотрі прогулювалися парами або групами, сміялися і тихо шепотіли, обговорюючи новини кампусу або останні чутки. Маленькі магічні істоти — деякі з них домашні улюбленці, інші — створіння для практики магії — бігали поміж дерев і студентів, час від часу завмираючи на повітрі, немов на коротку мить спостерігаючи за тим, що відбувається.

По брукованих доріжках рухалися студенти, одягнені у різні магічні мантії, кольори яких відповідали факультетам або рівню підготовки. Одні переносили книги й сувої, інші тримали в руках невеликі магічні предмети, тренуючи закляття. Хтось спускався з високих башт на легких повітряних ковдрочках або літаючих магічних платформах, створюючи враження легкого танцю в повітрі.

Десь неподалік гравці магічного спорту розминалися перед тренуванням. Летючі кулі світлилися у сонячних променях, а чарівні щити вигравали на світлі зеленими й блакитними переливами. Під деревами стояли лави, де студенти читали або обговорювали плани на наступні заняття, і відчувалося, що кампус живе своїм ритмом, відрізняючись від будь-якого звичайного університету.

Дарлін спостерігала за всім цим, намагаючись відчути атмосферу місця. Вона помічала, як студенти посміхаються одне одному, обмінюються чарівними дрібницями або тихо сперечаються про магію та закляття. Деякі прогулювалися самі, насолоджуючись спокоєм і красою кампусу, хтось малював магічні світлові фігури у повітрі, інші сміялися, прогулюючись по стежках біля озера.

Навколо озера, що відбивало блакитне небо й легкі хмарки, стояли дерева, які нагадували старі мудрі істоти: їхнє листя шелестіло тихим шепотом, немов розповідало історії студентам. Там же студенти іноді тренували легкі магічні вправи, ловили спалахи світла або спостерігали за птахами, що перелітали з гілки на гілку, деякі з яких мали магічні властивості.

Дарлін відчула, що тут кожен крок, кожен звук і запах — частина магії. Навіть легкий вітер, що колихав трави та шепотів між деревами, здавалося, наповнений чарівними енергіями. Вона спостерігала за студентами: як вони жартують, сперечаються, навчаються, відпочивають, будують дружбу і трохи інтриг. І зрозуміла, що це місце буде її новим домом — світом, де життя кипить у власному ритмі, і де кожен день може стати маленькою пригодою.