Глава 10

Карета Дарлін тихо опустилася на кам’яний майдан перед головним входом університету.

Повітря було насичене свіжістю гірського ранку, змішаною з легким ароматом магічних квітів, що ростуть у кампусних садах.

Величезні ворота, зроблені з темного кришталю і магічно сяючих металів, відкрилися перед нею.

Відразу за ними розкинувся внутрішній двір: широкі бруковані алеї, фонтани з прозорою водою, що переливалася кольорами веселки, і студенти, які вже рухалися між корпусами, тримаючи книги та магічні артефакти.

Дарлін відчула легке хвилювання. Все тут здавалося водночас знайомим і абсолютно новим.

На неї вже чекав директор університету — високий чоловік із сивим волоссям і строгим, але доброзичливим обличчям.

Разом із ним стояв головний адміністратор кампусу — людина у віці, із строгим, але спокійним поглядом, який міг оцінити одразу: хто перед ним стоїть, і чого очікувати.

— Дарлін, — промовив директор, коли вони наблизилися, — ми дуже раді вітати тебе ближче до університетського життя.

Це великий крок до самостійності. Ти тепер частина нашої спільноти, і ми сподіваємося, що ти знайдеш тут нових друзів, знання та досвід, які допоможуть тобі стати тією, ким ти хочеш бути.

Дарлін відчула легкий червоний рум’янець на щоках, але стрималася.

— Дякую, пане директоре, — тихо сказала вона. — Я постараюся виправдати вашу довіру.

Директор усміхнувся.

— Я впевнений, що так і буде. Але щоб усе пройшло гладко, я передаю тебе під опіку головного кампусу.

Він допоможе тобі зорієнтуватися у всьому: від гуртожитку до правил навчання.

Головний адміністратор кивнув і простягнув руку, аби Дарлін пройшла поруч із ним.

— Ласкаво просимо, — сказав він спокійним, рівним голосом. — Я покажу тобі, де все знаходиться. Це твій новий дім на найближчі роки. Вони почали йти алеями.

Головний пояснював усе: де знаходяться навчальні корпуси, лабораторії, бібліотека та зали магічних практик.

Дарлін слухала уважно, занотовуючи в пам’яті кожен поворот, кожен будинок.

— Ось твій гуртожиток, — сказав він нарешті. — Твої покої розташовані на другому поверсі, з видом на центральний сад. У твоїй кімнаті вже підготовлене все необхідне: меблі, навчальні прилади, невелика бібліотека та чарівні предмети для повсякденного користування.

Дарлін підвела погляд. Величезні вікна пропускали світло прямо на ліжко і робочий стіл.

Все виглядало затишно і одночасно велично, із нотками магії: килими, що тримали тепло, книжкові полиці, що самі впорядковували книги, та невеликі магічні лампи, які м’яко світлили, коли вони входили.

— Тут ти житимеш, навчатимешся і готуватимешся до всього, що чекає на тебе у нашому університеті, — продовжував адміністратор. — Якщо знадобиться допомога, завжди звертайся до мене або до старших студентів, які допомагають новачкам.

Дарлін уважно оглянула кімнату. Вона відчула легке хвилювання, змішане з відчуттям свободи.

Це був її перший крок у новому житті, і вона знала: попереду багато випробувань, але також — багато відкриттів.

— Дякую, — тихо сказала вона.

Головний кивнув і додав:

— Зараз ти можеш розпакувати свої речі і трохи освоїтися. Вечером ми проведемо невелику зустріч із твоїм куратором, щоб пояснити деталі навчання і життя у кампусі.   Дарлін кивнула.

Вона відчула, як серце б’ється швидше.

Вона зробила перший крок у кімнату, розташувала свої особисті речі на полицях і столі, і вже знала: тепер це її дім.

Вона дивилася на світло, що проникало через вікна, і подумала про все, що чекає попереду.

Про нових друзів, уроки, випробування і навіть про тих, хто може зазіхати на її безпеку.

Але вона була готова. Дарлін глибоко вдихнула.

Вона залишила позаду минуле і ступила у нову магічну реальність.

Головний по кампусу провів Дарлін до дверей її покоїв.

— Якщо виникнуть питання або щось буде потрібно, — сказав він, — звертайся до мене. Мій кабінет недалеко, на поверх нижче. Я завжди на зв’язку.

Дарлін кивнула, відчуваючи легке хвилювання і водночас заспокоєння.

— Дякую вам за все, — тихо промовила вона.

Вони обмінялися коротким поглядом, і він залишив її саму.

Вона обернулася, і карета головного адміністратору відкотилася, залишивши Дарлін у тиші нового світу.

Речі вже були розпаковані слугами, які залишили її особисті пакунки акуратно на полицях і біля столу.

Дарлін пройшла до великого вікна, яке виходило на величезне озеро, що відбивало блакитне небо і легкі хмари, що пливли над кампусом.

Сонце вже почало опускатися, на воді заграли відблиски, і легкий вітерець колихав крони дерев на березі.

Кімната здавалась одночасно затишною та величною: меблі з темного дерева з різьбленням, невеличкі магічні лампи, що самі світилися, полиці з книгами, готовими до навчання.

Дарлін сіла за письмовий стіл і дістала спеціальний папір та чорнило, що завжди використовувала для листів додому.

Вона знала, що у світі магії електроніки немає — лише справжні слова, які можна тримати в руках.

Вона почала писати:

"Дорогі мама і тато,

Я приїхала. Все гаразд. Мені тут подобається. Кімната чудова, вид на озеро неймовірний, і я вже почуваю себе трохи як вдома. Не хвилюйтеся, я обіцяю бути обережною. Ваше рішення дозволити мені жити тут — найкраще, що могло статися. Люблю вас."

Вона відклала перо і поглянула на лист, відчуваючи легке тепло в грудях.

Цей лист був не просто повідомленням, а символом нового етапу її життя, її самостійності і першого кроку у світі, де вона сама вирішує свою долю.

Дарлін згорнула лист акуратно і поклала його у спеціальний магічний конверт, який сам доставить його батькам у маєток Люнддорфів.

Лист ніби сам оживав у її руках, готовий мандрувати крізь простір і час, не потребуючи пошти чи транспорту — магія піклувалася про все.