Глава 1

Дарлін народилася в родині, ім’я якої в магічному світі вимовляли або з повагою… або з обережністю.

Її сім’я була однією з наймогутніших. Стародавній рід, у якому магія передавалася не просто з покоління в покоління — вона була частиною їхньої крові.

Разом із силою приходило й інше. Вороги. Про них не говорили відкрито, але Дарлін знала про них змалку. Не з розмов — з тиші. З поглядів. З охорони, яка завжди була поруч, навіть коли це не обговорювалося.

Саме тому вона не ходила до звичайної школи. Вона навчалася вдома.

У великих, тихих залах, де її вчили найкращі викладачі, яких могли дозволити її батьки. Її хвалили. Вона швидко засвоювала матеріал, легко опановувала магію і майже ніколи не помилялася.

Вона була… ідеальною ученицею. І абсолютно ізольованою.

Світ за межами їхнього дому здавався їй далеким і водночас — забороненим.

І чим старшою вона ставала, тим більше це її дратувало.

Спочатку це були питання. Потім — суперечки.

А потім настав момент, коли вона просто відмовилась жити так далі.

— Я не буду ховатися все життя, — сказала вона.

Її батьки намагалися переконати її. Говорили про небезпеку. Про відповідальність. Про те, ким вона є.

Але Дарлін вже не слухала. Їй було шістнадцять, коли вона вперше переступила поріг магічного університету.

Не як спадкоємиця великого роду. А як та, хто хоче довести, що не боїться. Минуло два роки. І Дарлін більше не була новенькою.

Вона знала коридори, аудиторії, викладачів. У неї були знайомі, кілька друзів і цілком хороша репутація.

Вона навчалася добре — іноді навіть краще за інших.

Але разом із цим за нею тягнувся ще один шлейф. Складний характер.

Дарлін не вміла мовчати, коли їй щось не подобалося. Не звикла підлаштовуватись. І не збиралася цього вчитися.

В її голосі іноді звучало те, що не можна було приховати. Походження.

Вона не намагалася бути вище за інших. Але іноді поводилась так, ніби це було очевидно.