Розділ 33. Шпигунські ігри та гнів стихій

Ми з Агнес збиралися обговорити дизайн першого столичного філіалу «Чорної Варти», коли вечірній чай у наших покоях раптом набув дивного металевого присмаку. Я встигла лише подумати: «Невже сорт кави підмінили?», як світ навколо почав розмиватися.

Я оговталася від різкого болю в потилиці. Ми з Агнес перебували в кареті, що мчала на шаленій швидкості, але це не була королівська карета. Стіни були оббиті свинцевими листами — класичний метод блокування магії туману.

— Еліано... — прошепотіла Агнес, тримаючись за голову. Її зап’ястя, де сяяв знак Пласа, було закрите дивною чорною манжетою. — Вони використали пригнічувач. Я не відчуваю своєї сили.

— Спокійно, люба, — я намагалася намацати в складках сукні хоча б шпильку. — Вони зробили найбільшу помилку в своєму житті. Вони викрали дружину Адріана фон Рауха та обраницю Пласидусакса. Це не викрадення, це колективне самогубство Імперії.

За вікном почувся голос: «Швидше! Якщо ми перетнемо кордон до світанку, король Едвард нічого не доведе». Які наївні. Вони не врахували одного: Адріану не потрібні докази. Йому потрібна була я.

Раптом нічне небо, яке до того було чистим, вибухнуло чорним димом. Він не просто опустився на дорогу — він став твердим, як камінь. Коні заіржали і зупинилися як укопані, врізавшись у стіну непроглядної темряви.

— Що це за чортівня?! — крикнув один із викрадачів.

Відповідь прийшла не словами, а звуком, від якого затремтіли навіть свинцеві стіни нашої карети. Це був гуркіт грому, який перейшов у розлючений рев. Небо над нами розкололося навпіл, і з хмар вдарив стовп сліпучо-блакитного полум’я.

Двері нашої карети просто вирвало з м’ясом. На порозі стояв Адріан. Його очі світилися тим самим небезпечним багряним вогнем, який я бачила лише раз — у день нашого знайомства. Навколо нього вихорився бойовий дим, перетворюючись на гострі леза.

— Еліано, ти ціла? — його голос був тихим, але від цього холоду застигала кров.

— Трохи болить голова, але загалом — чекаю на розрахунок збитків, — відповіла я, виходячи назовні.

Позаду Адріана опустилося щось величезне. Плас більше не був «солістом бой-бенду». Він прийняв свою справжню подобу — величного дракона з лускою, що виблискувала як діамантовий лід. Його крила закрили місяць, а кожен подих перетворював землю навколо на крижану пустелю.

Один із викрадачів — посол Імперії власною персоною — впав на коліна.

— Це... це непорозуміння! Ми просто хотіли запросити дам на екскурсію!

Плас схилив свою масивну голову до Агнес. Його вертикальні зіниці розширилися, і він знову прийняв людську подобу, але навколо нього все ще танцювали розряди статичної електрики. Він підійшов до посла і одним рухом зірвав чорну манжету з руки Агнес.

— Ти торкнувся того, що належить небу, — промовив Плас, і від його шепоту посли почали вкриватися інеєм. — Я обіцяв блискавку, яка знайде вас під землею. Але я передумав. Під землею занадто затишно.

— Пласе, почекай! — я зупинила його руку. — Якщо ти їх спопелиш зараз, ми не отримаємо контрибуцію.

Адріан обернувся до мене, поступово втихомирюючи свій дим.

— Еліано, вони ледь не вбили вас.

— Саме так, любий. І саме тому Імперія зараз буде згодна на будь які умови. Зокрема, підпише договір про монополію на постачання кави на їхні південні порти. Без мита. На наступні п’ятдесят років.

Я подивилася на тремтячого посла.

— Ви ж погоджуєтеся, пане посол? Або я дозволю моєму чоловікові закінчити його «роботу», а нашому майбутньому зятю — влаштувати льодовиковий період у вашій столиці.

Плас подивився на мене і в його погляді читалось здивування та повага одночасно, а Агнес густо почервоніла. Посол судорожно закивав, намагаючись підписати папери, які я (завжди передбачлива) дістала з потайної кишені.

Коли все закінчилося, і ми поверталися до столиці на спині Пласа (Агнес була в захваті, хоча й міцно трималася за луску), Адріан обійняв мене ззаду, зігріваючи своїм теплом.

— Ти нестерпна, — пробурчав він мені у волосся. — Вас ледь не викрали, а ти думаєш про мита.

— Я просто піклуюсь про наше майбутнє, Адріане. Весілля Агнес і Пласа буде дорогим. Треба ж десь брати кошти.

Над нами нічне небо розквітало блакитними іскрами — Плас виражав свій тріумф, а Агнес вперше сміялася так голосно, що її сміх розганяв залишки шпигунського туману.