Розділ 14. Сповідь зброєносця

Після вечері, коли гості розійшлися по своїх покоях, а Віолета, демонстративно скрививши носа від «занадто жорстких простирадл», піднялася у свою вежу, Еліана вийшла на задній двір. Там, біля стайні, молодий зброєносець Генрі чистив коня Адріана. Він виглядав пригніченим.

— Важко працюєш, Генрі? — Еліана простягнула йому велику кружку гарячого шоколаду. Для зброєносця це був найкращий хабар.

Хлопець вдячно прийняв напій, вдихнув аромат і важко зітхнув.

— Дякую, пані Еліано. Після приїзду пані фон Грасс повітря в замку стало таким густим, що його можна різати мечем.

— Вона здається дуже... цілеспрямованою жінкою, — обережно зауважила Еліана, спираючись на дерев’яну балку. — Адріан справді збирався з нею одружитися?

Генрі озирнувся на вікна вежі, де горіло холодне світло Віолети, і підійшов ближче до Еліани.

— Це не про кохання, пані. Ніколи не було. Віолета — дочка віконта фон Грасса. У нашому світі це як... як залізна броня. Її батько тримає за горло половину Ради Інквізиції. Коли три роки тому рід фон Раухів потрапив у немилість через якісь політичні чвари, цей шлюб став єдиним способом для пана Адріана врятувати свою сім'ю від вигнання.

— Тобто це була угода? — Еліана відчула, як у грудях щось стиснулося.

— Саме так. Віолеті потрібен Адріан, бо він — найкращий інквізитор свого покоління, майбутній Грандмайстер. Він — її квиток до найвищої влади в столиці. А йому потрібне було її прізвище, щоб захистити матір і молодших сестер. Але ви б бачили їх разом у столиці, пані... — Генрі похитав головою. — Вони як дві статуї в соборі. Красиво, але холодно. Вона жодного разу не запитала, чи не поранений він після завдань. Вона лише перевіряла, чи не заплямований його мундир, бо це «псує імідж їхньої пари».

Генрі зробив великий ковток шоколаду й продовжив пошепки:

— Вона контролює кожен його крок. Якось у столиці він хотів купити собі стару книгу з алхімії, яка йому дуже подобалася. Віолета наказала слугам спалити її, сказавши, що «такий мотлох не личить майбутньому зятю віконта». Вона не просто хоче бути його дружиною, вона хоче бути його ляльководом. Адріан став інквізитором, щоб бути вільним у своїх рішеннях, але вона перетворила навіть його службу на частину свого плану.

— А чому він не розірвав заручини раніше? — запитала Еліана.

— Бо він людина честі, — Генрі сумно посміхнувся. — І тому, що він думав, що іншого життя не існує. Що світ — це лише холодний обов’язок і політичні ігри. Принаймні, так було до того, як ми потрапили на цей перевал. До того, як він зустрів вас.

Еліана мовчала, дивлячись на зорі. Олена всередині неї вже будувала стратегію. Це була не просто боротьба за симпатію Адріана. Це була боротьба за людину, яку намагалися зламати й помістити в золоту клітку.

— Вона привезла з собою документи про призначення Адріана в столицю, — додав Генрі. — Якщо він їх підпише, він поїде звідси завтра на світанку. І «Чорна Варта» знову залишиться один на один з інквізицією, але вже іншою — тією, яку контролює батько Віолети.

— Вона вважає, що він — її власність, — промовила Еліана, і в її голосі почулися металеві нотки. — Але Адріан — не кінь і не книга. І він точно не належить до світу, де палять те, що тобі дороге.

— Вона не відступить, пані Еліано, — Генрі подивився на неї з острахом. — Віолета фон Грасс ніколи не програє. Вона каже, що програш — це для простолюдинів.

— Ну що ж, — Еліана вирівняла спину, і в її очах зблиснув той самий вогник, який бачили тролі та Гріммсбі. — Тоді настав час познайомити пані Віолету з концепцією «ринкової конкуренції». І цього разу я гратиму не за правилами шляхти.

Вона подякувала Генрі й пішла до замку. Проходячи повз кабінет Адріана, вона побачила крізь щілину в дверях, як він сидить над паперами, а Віолета стоїть за його спиною, поклавши руку йому на плече — витончено, але так, ніби вона тримає здобич.

Еліана не стала заходити. Вона пішла на кухню.

«Якщо вона хоче холодної війни, — подумала Олена, — вона її отримає. Але в моєму замку завжди гаряче».