Розділ 12. Кінець «Золотого Фазана» та нова варта

Ніч біля гірського джерела була крижаною, але Еліані було не холодно. Вона, Адріан та четверо констеблів, яких Корк виділив під тиском інквізитора (сержант тепер був готовий на все, аби загладити провину за нічний обшук), сиділи в засідці за скелями.

Коли тінь барона Гріммсбі з’явилася біля води, він виглядав жалюгідно. Сам, без слуг, він стискав у руках мішок із отруйним корінням мандрагори. Його очі горіли божевіллям — він втрачав усе: клієнтів, репутацію і залишки здорового глузду.

Як тільки корінь торкнувся поверхні води, Адріан вийшов із тіні.

— Досить, бароне.

Гріммсбі здригнувся, впустивши мішок, але констеблі вже скручували йому руки.

— Це не я! — верещав барон. — Це підстава! Еліано, ти відьма! Ти все підстроїла!

Еліана вийшла до світла ліхтарів, спокійно поправляючи хутряну накидку.

— Ні, бароне. Ви самі підписали собі вирок. Спроба масового отруєння шляхти — це не просто порушення стандартів Гільдії. Це каторга.

Наступного ранку «Золотий Фазан» був опечатаний. Майно барона виставили на аукціон, а сам Гріммсбі в кайданах відправився до столичної в'язниці. Конкурента було усунено, але Еліана — чи то пак Олена в глибині душі — знала: порожнеча на перевалі завжди заповнюється новою загрозою.

— Нам потрібна постійна охорона, — сказала вона Адріану, дивлячись на засніжені схили. — І я не хочу залежати від настрою сержанта Корка.

— І хто ж охоронятиме «Чорну Варту»? — запитав інквізитор. — Найманці коштують занадто дорого.

— Охорона має бути такою, щоб ніхто навіть не подумав наблизитися до замку з поганими намірами, — Еліана згадала розповіді Бруно про давніх мешканців гір. — Ми підемо до тролів.

Адріан мало не впустив свою чашку.

— До тролів? Еліано, вони ж розірвуть будь-якого дипломата на шматки!

— Вони просто не люблять порожніх розмов, — заперечила вона. — А я йду до них із діловою пропозицією.

Зустріч відбулася біля Громової Ущелини. Три величезні фігури, схожі на ожилі скелі, перегородили шлях. Найстарший троль, на ім'я Грумм, низько загарчав, дивлячись на маленьку жінку перед собою.

— Людина пахне страхом? — пробасив він.

— Людина пахне вигодою, Грумме, — Еліана виставила вперед величезний чан, у якому Бруно цілу ніч варив кавовий гущак, змішаний із медом та гірським цукром. — Ви живете в холоді й темряві. Моя кава дає тепло, яке тримає вдвічі довше за будь-яке багаття.

Троль обережно занурив пальця в чан і скуштував суміш. Його очі-камінці здивовано розширилися. Ефект був миттєвим: серце троля забилося швидше, а холод назавжди відступив від його кам’яної шкіри.

— Що ти хочеш за це, людська самице? — запитав Грумм.

— Перевал має бути безпечним, — твердо сказала Еліана. — Жодних розбійників, жодних шпигунів Гріммсбі. Кожен мандрівник, який іде до «Чорної Варти», — під вашим захистом. Натомість щотижня я привозитиму вам три такі чани «Тролячої Бадьорості».

Тролі переглянулися. Для них це була найкраща угода за останні триста років.

— Перевал — наш. Замок — твій. Хто прийде зі злом — стане нашим сніданком, — прорік Грумм, вдаряючи кулаком у груди так, що з гір зійшла маленька лавина.

Повертаючись до замку, Еліана посміхалася. Олена всередині неї була задоволена: вона щойно закрила питання безпеки та логістики, а витрати на сировину для тролів були мізерними порівняно з прибутком.

Тепер, коли «Золотий Фазан» став історією, а на в’їздах до перевалу стояли кам’яні вартові, настав час для справжнього тріумфу.

— Адріане, — покликала вона інквізитора, коли вони під’їжджали до замку. — Готуй свій найкращий камзол. У суботу в нас офіційне відкриття. І запроси Веллера. Я хочу, щоб він побачив, як «Чорна Варта» стає серцем цього королівства.

— А як же королівська перевірка? — нагадав Адріан.

— О, — очі Еліани блиснули. — Коли перевірка побачить, що мій перевал охороняють тролі, а каву п’є найвидатніший травник світу, вони не просто дадуть мені ліцензію. Вони благатимуть мене відкрити філіал у столиці.