Розділ 8. Смак брехні

Ніколя Шарн не був би цукровим магнатом, якби вмів програвати красиво. Він сидів у кутку, похмуро спостерігаючи, як заповнюється зала. Купці, почувши про «Чорну Варту», почали заїжджати цілими групами. Тілла літала між столами, і її магія блиску змушувала навіть прості глиняні тарілки виглядати як королівський сервіз.

Я помітила, як Ніколя кивнув одному зі своїх охоронців — непоказному чоловіку з обличчям, що нагадувало биту цеглу. Той підійшов до стійки.

— Ей, господине! — гаркнув він на всю залу так, що розмови вщухли. — Що це за отруту ви нам подали?

Я повільно поставила джезву на пісок.

— В «Чорній Варті» не подають отруту, пане. Тільки каву найвищого гатунку. Щось не так?

Чоловік демонстративно вилив залишки кави на стіл і витяг із чашки... дохлу мишу. Чорну, мокру, огидну.

У залі почулися вигуки огиди. Тілла зблідла, її руде волосся миттєво стало дибки від жаху.

— Я... я перевіряла чашку! Вона сяяла! Там нічого не було! — прошепотіла вона, і на її пальцях застрибали панічні зелені іскри.

Ніколя підвівся, на його обличчі сяяла переможна посмішка.

— Яке невігластво! Еліано, дорогенька, я знав, що ти в розпачі, але тримати кухню в такому антисанітарному стані? Це ж загроза здоров’ю королівських підданих! Капітане фон Раух, — він повернувся до Адріана, — хіба це не пряме порушення статуту? Заклад має бути закритий негайно!

Я відчула, як холоне всередині. Це був класичний «чорний піар». Одне таке звинувачення — і каравани будуть об’їжджати замок десятою дорогою.

Адріан фон Раух повільно підвівся зі свого крісла біля каміна. Його постать здавалася ще масивнішою в мерехтливому світлі. Він не дивився на Шарна. Його погляд був прикутий до столу, де лежала миша.

— Справді, — голос Адріана був тихим, але він розкотився по залі, мов грім. — Це дуже серйозне звинувачення.

Він підійшов до столу охоронця. Навколо Адріана почав згущуватися дим — не той, що душить, а інший: тонкий, сріблясто-сірий. Це була його справжня сила — дар «Бачити правду».

Адріан простягнув руку над чашкою. Дим торкнувся стільниці, і раптом простір навколо охоронця почав «мерехтіти». Повітря стало прозорим, мов скло, і ми всі побачили... повтор подій.

Це було схоже на примарний театр. Ось охоронець сидить за столом. Ось він непомітно витягає з внутрішньої кишені плаща маленький паперовий згорток. Ось він швидко кладе суху мишу в чашку, поки Тілла відвернулася, і заливає її кавою, щоб вона виглядала «свіжозавареною».

Зала ахнула. Ніколя Шарн почав повільно відступати до дверей, його обличчя з червоного стало попелястим.

Адріан розвіяв дим одним рухом руки. Тепер він дивився прямо в очі охоронцю.

— Мій дар не вміє брехати, — промовив капітан. — А ось ви, пане, намагалися сфальсифікувати докази проти королівської концесії.

Адріан повернувся до Шарна. Його очі світилися холодним вогнем інквізитора.

— Спроба обману інквізитора під час виконання обов’язків — це п’ять років каторги на срібних рудниках, Ніколя. Чи, можливо, твій слуга діяв за власною ініціативою?

Шарн затремтів, його самовпевненість розлетілася на друзки.

— Звісно! — вигукнув він, заїкаючись. — Це... це його самодіяльність! Я нічого не знав! Я обурений! Гнати його в шию!

— Гнати його буде стража, — відрізав Адріан, кивнувши Генрі, який миттєво заламав руки невдалому диверсанту. — А ви, пане Шарн, за те, що зіпсували мені насолоду від напою своєю присутністю, заплатите закладу штраф. Скажімо... десять золотих крон за «моральну шкоду» персоналу. Прямо зараз.

Я стояла, спираючись на стійку, і відчувала, як до мене повертається здатність дихати. Адріан зробив це. Він не просто врятував репутацію — він зробив «Чорну Варту» недоторканною. Хто наважиться брехати в місці, де сама правда служить капітану?

Ніколя здригаючись витягнув гаманець і з гуркотом поклав десять золотих на стійку.

— Ми їдемо! Негайно! — крикнув він своїм людям.

Коли за каретою Шарна зачинилася брама, в залі вибухнули аплодисменти. Купці сміялися, піднімаючи чашки за «справедливу господиню» та «прозорливого капітана».

Тілла підбігла до мене і притислася до плеча.

— Пані Еліано... я так злякалася...

— Все добре, руда, — я погладила її по голові, іскри від її волосся приємно лоскотали шкіру. — Тепер усі знають, що в нас найчистіша кухня в королівстві.

Я підняла погляд на Адріана. Він знову сів у своє крісло, ніби нічого не сталося, і взяв до рук книгу.

— Дякую, — просто сказала я, підходячи до нього з новою порцією кави. — Ви врятували не тільки репутацію, а й мій місяць.

Він підняв на мене очі. Дим навколо нього повністю зник, залишивши лише втомлену, але дуже людську глибину погляду.

— Не дякуйте, Еліано. Я просто не люблю погано зіграних вистав. А ваш проект... він занадто талановито поставлений, щоб дозволити якомусь торговцю цукром його закрити.

Він зробив ковток.