Розділ 13

Дерріл.

Я дивився вслід магокоптеру й докоряв собі, що не можу бути поруч з Ані та нашими новими друзями. Моє місце зараз тут, в Зачарованому лісі. Магічний фон навколо нього залишався незмінним, це й тішило й насторожувало одночасно. Зі столиці новин не було, й відпускаючи Антуанетту, Міранду, Стефанію та Блеккі на зустріч з королем, я відчував тривогу.

Замкнувши двері Аніної хати, я сховав ключі у кишеню та рушив до своєї лісової домівки. Ліс зустрів тишею, лише де-не-де можна було почути спів птахів. У повітрі розповсюджувався аромат соснової хвої, а ще вогкості. Ранковий туман вкривав дерева, й, здавалося, не збирався сьогодні танути.

Я на цілих три дні залишив без нагляду свої володіння, присвятивши час Антуанетті. Я вже не уявляв свого життя без цієї відьмочки. Вона блискавично увійшла в нього, оселилася в серці та душі. Мені не вистачало її. Коли дівчини не було поруч, я відчував, ніби втратив частину себе. Настільки сильний зв’язок з нею лякав мене. Я ніколи раніше не відчував подібного.

– Річарде, привіт, – дорогою я набрав свого дядька, – дівчата у супроводі Арнека-Блеккі вже в дорозі. Тож, за кілька годин вони прибудуть в Арніруну.

– Привіт, любий, гаразд. Дякую, що повідомив. Я їх зустріну, та розміщу в у гостьових апартаментах. Не хвилюйся. Зустріч з королем призначена на ранок завтрашнього дня. А сьогодні я планую показати їм сад. Про перепустки для них я з Його Величністю домовився.

– Це добре, дякую тобі. Я передав Антуанетті магічні знімки з галявини біля сільради, порівняй їх з тими, що були зібрані в саду. Я впевнений, вони ідентичні.

– Звичайно, я все зроблю. І я буду просити Його Величність дозволити тобі зайнятися цією справою. Ти потрібен тут, в столиці, Дерріле. Ані Едвард, ані Артур не зробили за ці дні нічого! І мене це лякає…

– Невже вони якось пов’язані з цими спалахами? – запитав я. Думати про зраду з боку Міністерства мені не хотілося. Але я помітив, що поведінка Артура та Едварда дійсно дуже дивна. І те, як вони зволікають з формуванням спеціальної групи…

– Не знаю, любий мій, не знаю, – в голосі Річарда почулось легке роздратування. Але те, що Міністерство гальмую з розслідуванням вже очевидно всім. Люди в столиці занепокоєні. Але ці маги ніби чогось чекають… Тільки от на що вони сподіваються?

– Не знаю, – стиснув зуби. Мені дуже не подобалася така позиція Міністерства Магічних Справ… – Шкода, що мене там тепер ніхто не слухатиме.

– Вибач, любий племіннику, мені час йти, – я почув, як хтось покликав Річарда й дядько поспішив зі мною попрощатися.

– Гаразд, не буду більше відволікати, – сховав магофон в кишеню й зупинився у кількох метрах від хатинки. Біля дверей на мене чекала Ірен.

– Дерріле! – побачивши мене крикнула дівчина. – Привіт! Добре, що ти нарешті з’явився. Я вже зачекалася.

– Привіт, що ти тут робиш? Чого тобі треба? – насупився та пропалював її допитливим поглядом. Я не бачив її з того самого моменту, як вони втекли з Едвардом та оселилися у приміській резиденції цього нахаби. Знав, що вони одружені, але ніколи не цікавився їхнім життям.

– Поговорити, – посміхнулася вона та зробила крок на зустріч мені.

– Нам немає про що говорити, Ірен! – кинув на неї гнівний погляд.

– Помиляєшся, Дерріле! І це стосується невідомих магічних спалахів… – Ірен також пропалювала мене поглядом своїх карих очей.

– Якщо тебе прислав Едвард, то перекажи йому… – почав я, але вона мене перебила:

– Ні. Я прийшла сама! Едвард не знає, що я тут, – тихіше додала дівчина. – Але є дещо, про що ти маєш знати, Ріле. Це важливо. Будь ласка, вислухай, – вона кинула на мене благальний погляд.

– У тебе десять хвилин, – відчинивши двері, я пропустив Ірен всередину хати.

Дівчина увійшла та одразу попрямувала до кухні, влаштувавшись на стільці, подивилася на мене:

– Може, хоч чаю запропонуєш?

– Ірен, не нахабній. Кажи, навіщо ти прийшла, – я сів навпроти дівчини та уважно поглянув на неї.

Вона з хвилину мовчала, наче збиралася з думками, а потім глибоко зітхнула та промовила:

– Все почалося приблизно місяць тому. Едварду зателефонував Артур Врублевський, головний маг Міністерства Магічних Справ й запропонував взяти участь у якихось магічних експериментах на західних територіях. Мовляв, нові розробки, а магія Едварда здатна контролювати ці процеси. Головний маг не пояснив до пуття, що це за розробки такі й навіщо їм саме магія Едварда, коли таких магів як він повно, є навіть сильніші. Єдине, що ми зрозуміли, що це не зовсім законні магічні експерименти, і про них нікому не відомо. І немає дозволу короля на їхнє проведення, тож Едвард категорично відмовився. До речі, приблизно тоді почали гинути рослини в королівському ботанічному саду, що лише підсилило наші припущення. Мій чоловік став дуже замкнутим та похмурим. Я ще не бачила його таким. Але коли ти пішов у відпустку та поїхав сюди, в Зачарований Ліс, Артур став дзвонити Едварду чи не щодня, ще й з погрозами. Ти знаєш, мій чоловік не зовсім чистий перед законом... Є кілька гучних справ та конфліктів в рядах Міністерства з його участю. Саме на це й натиснув Артур, пригрозив, що зробить так, що Едвард понесе суворе покарання за минулі справи, а те, що зараз відбувається з королівським садом та іншими магічними спалахами також ляже на відповідальність Еда, – тут Ірен схлипнула.

– Ти хочеш сказати, що Артур якось причетний до того, що відбувається в Нервіні? – я уважно дивився на Ірен. Ця інформація шокувала мене. І я поки не знав як на все це реагувати.