Розділ 7

Антуанетта

Від цих слів у мене стиснулося серце. На очі навернулися сльози.

– Гей, ти чого? – сполошився він. – Ти вже встигла подумати, що я… І ти… – прохрипів він та швидко посадив мене собі на коліна. – Ані, я так думав до того дня, як зустрів тебе… Це все наче було у минулому житті.  Я закохався немов хлопчисько. І я хочу тільки серйозних стосунків з тобою, відьмочко…

– Ріле, – проговорила я, намагаючись відновити дихання та заспокоїти серце, що божеволіло від його сміливих дотиків, що вже блукали моїм тілом, проникаючи під футболку. – І я…

– Я знаю, все дуже швидко. Але мене тягне до тебе. Я не можу й не хочу цьому опиратися, моя відьмочко. Я дійсно хочу, щоб ми були разом, хочу піклуватися про тебе, зустрічати разом світанки, – шепотів він, обпалюючи мою шию гарячим диханням та вкриваючи короткими цілунками. – Я знаю, ти теж це відчуваєш. Те, що між нами відбувається... Це не просто пристрасть...

– Що ти маєш на увазі? – ледь чутно перепитала я. Мене справді тягнуло до нього. Я бажала його, всі відчуття загострилися, а серце намагалося вискочити з грудей. Божевілля якесь…

Замість відповіді, він повалив мене на спину та припав до моїх губ шаленим поцілунком, його рука торкнулася моїх грудей, стиснувши їх, а потім спустилася нижче, знайшла чуттєву точку мого тіла. Він грався зі мною, даруючи нереальну насолоду… Я не змогла стримати стогону задоволення, сильніше притискаючись до нього, палко відповідала на його цілунки.

– Вибач, – прошепотів він, – мабуть, ти не готова до цього кроку. – Все надто швидко. Лише одне твоє слово, і я зупинюся. Обіцяю, – пробурмотів він, вкриваючи короткими цілунками мою шию, обпалюючи гарячим диханням мою шкіру.

– Продовжуй, Ріле, – прошепотіла я, – прошу, красунчику, не зупиняйся. – Його сміливі дотики будоражили уяву. Я боялася визнати навіть перед самою собою як сильно бажала цього чоловіка. Ці думки займали мене з першої зустрічі, з того моменту, як побачила його шикарну посмішку. І я бачила наскільки важко було Деррілу стримувати свої бажання.

– Ти впевнена? – прошепотів він, зазирнувши мені в очі. – Я не хочу квапити тебе з цим кроком, й ще хочу, щоб ти знала головне – я не звик віддавати те, що вважаю своїм. Шляху назад не буде, відьмочко!

– Я впевнена. Я хочу бути твоєю, – прошепотіла йому, зариваючись носом в його шию. А потім потягнулася до його губ й першою поцілувала. Він проричав щось мені в губи та одним різким рухом позбавив футболки, жбурнувши її на підлогу. Слідом за неї полетіли шортики.

– Ані, я втратив розум поруч з тобою. Ти прекрасна. Ідеальна, моя дівчинко, – шепотів він, вивчаючи моє тіло, знаходячи нові чуттєві ділянки.

Я допомогла йому позбавитися одягу та на мить заклякла, милуючись його сильним та привабливим тілом.

– Ріле, я хочу тебе, – проговорила до нього. Він спокусливо усміхнувся, продовжуючи дарувати мені ніжні ласки, натискаючи рукою на надчуттєву точку мого тіла.

Ніколи не дозволяла собі близькості з чоловіком в перші дні знайомства. Але з Рілом хотілося порушувати власні правила та принципи. Ми обоє дорослі люди й головне – ми обоє цього бажаємо.

– Ти приймаєш зілля? – запитав він.

– Так, – кивнула я, розуміючи, що саме він має на увазі.

Неймовірно! Казково! Його губи накрили мої в шаленому поцілунку. Я розслабилася та віддалася в полон почуттів, в полон кохання, про яке я боялася навіть мріяти. Ми разом злітали до зірок, разом згорали у полум’ї кохання, віддаючи один одному себе без залишку.

– Моя гаряча відьмочко, – прошепотів він мені на вухо. – Ані, ти лише моя.

– Твоя, – погодилася я. – Мені ще ніколи не було так добре! Ти неперевершений…

– Приємно це чути, – промуркотів він мені на вухо та знову почав вкривати моє тіло цілунками.

Ми так захопилися один одним, що геть втратили відчуття часу.

– Я не можу відпустити тебе голодним, Ріле, – проговорила я, коли ми нарешті повернулися до кухні. – Зараз щось придумаємо на обід.

– Я сьогодні весь день готовий куштувати лише тебе, – він дивився на мене та я танула від цього погляду зелених очей.

– Але одним коханням ситий не будеш. Всім відомо, що шлях до серця чоловіка лежить через шлунок, – розсміялася я.

– Дурниці, – відмахнувся той. – Ти здолала його за допомогою однієї лише посмішки.

– І все-таки подивимося, що можна швидко приготувати.

На полицях я знайшла пачку макаронів, а в холодильнику сир та шматочок бекону. Поки варилися макарони, я обсмажила бекон, а Ріл натер сир, й вже за кілька хвилин ми насолоджувалися смачною стравою.

– Ти обіцяла розповісти про себе, – нагадав Дерріл.

– Точно, – усміхнулася я. – Я була дуже активною, часом бунтаркою, іноді втікала з дому, щоб провести день у лісі, блукаючи поміж дерев. Природа заспокоювала, дарувала мені затишок. А ще мене у мене був друг. Чорний кролик. Я знайшла його пораненим, забрала додому й виходила завдяки травам та настоянкам. Мабуть, вже тоді я зрозуміла свою справжню силу та покликання. І бабуся мене підтримувала, допомогла та розповідала секрети рослин та цілющої магії.

А ще у мене є подруга Стефанія. Я вас з нею познайомлю. Разом з нею ми ставили на вуха все село. Подруга завдяки своїм талантам прикрашала всілякими чудернацькими малюнками всі сусідські паркани. І вони не завжди були милими…

– Можу собі лише уявити, – хмикнув Дерріл. А я продовжила:

– Ми зі Стефою теж експериментували з магією, але нічого не спалили. На щастя, наша магія не має таких руйнівних наслідків, як твоя.