9

  Як і передбачалося і як сподівалася сама Олена, батьки відпустили її до понеділка погостювати у свого нареченого.
-Ви спати разом будете? Чи поселити тебе в іншу кімнату, Олено?- жваво запитала її мати Максима, яка була позбавлена всіх непотрібних забобонів і являла собою досить сучасну жінку прогресивних поглядів.
   З того, як Олена одразу ж почервоніла й опустила очі в підлогу, вона все зрозуміла й без слів.
-Так! Зрозуміло! - Лідія Михайлівна заметушилася і дістала з шафи додатковий комплект постільної білизни.
  Кинувши його Максу, який з успіхом зловив його на льоту, вона додала:
- Знаю, що ти вихована дівчина, але я ні в якому разі не збираюся засуджувати тебе і тим більше косо дивитися! Ви обидва вже дорослі люди і маєте право влаштовувати ваше особисте життя як вам завгодно! Я б нітрохи не дорікнула тобі, якби разом спали з Максом!
    Ну тут її майбутня свекруха остаточно зачарувала Олену. Такий контраст між її суворими батьками і демократичними стосунками в родині Макса.
    Олена нібито видихнула на повні груди. Як же вона мучила себе морально за те, що їй не вдалося влаштуватися в місті за фахом і залишитися там. Довелося повертатися в рідне село, жити з батьками, до самого заміжжя. Тож Олена з іще більшим тремтінням душі очікувала на майбутнє сватання, а потім на весілля.
   Вночі, таки Макс без особливого сорому й обережності пробрався в кімнату до Олени, де вони до самого світанку вдавалися до пристрасного й ніжного кохання.
- Мені так подобається як червоніють твої щічки, кохана! - сказав їй Макс, погладжуючи її щоки, після пристрасних поцілунків і обіймів.
    Скромна і ніжна Олена стримано посміхнулася у відповідь, знову опустивши від сором'язливості очі.
   У місячному світлі, що пробивалося крізь штори, вони обоє милувалися її витонченими пальцями і безіменним пальчиком на правій руці, обрамленим тонким золотим перстнем із сяйним гірським кришталем.
   Вранці, коли Макс виходив із кімнати Олени, його, звісно, помітила вся сім'я.
-Ну! Молодь! Ламали комедію! - з усмішкою зазначив батько, поплескавши по оголеному плечу сина.
-Ага, тільки комплект білизни перепсували! - віджартувалася Лідія Михайлівна.
  Олена, одягаючись і приводячи себе до належного вигляду, завмерла і вслухалася в те, що відбувається за дверима. Неоднозначні почуття вирували всередині неї. Їй ніби як і було трохи соромно, але й водночас, саме з цією родиною, вона змогла себе відчути досить дорослою та відповідальною, самостійною дівчиною. Тож, відкинувши сором та решту суперечливих почуттів, вона зі спокійною совістю вийшла до спільного столу снідати.
-У вас двадцять хвилин, молоді, і я вас відвезу до веткабінету! - сказав батько Макса перед тим, як піти розігрівати двигун машини.
-Вам щось поїсти покласти із собою? - дбайливо запропонувала Лідія Михайлівна.
-Ні, мам, ми в McDonald's сходимо, так? Олено? - запитав її Макс, підморгнувши правим оком.
   Сама Олена за сніданком зі щирим інтересом увесь час роздивлялася матір Максима. Максим безумовно був схожий на свою матір. Але незважаючи на свій п'ятдесятирічний вік, Лідія Михайлівна мала просто приголомшливий вигляд, на думку Олени. Несвідомо, вона щомиті порівнювала її зі своєю матір'ю і дійшла висновку, що міське життя, безумовно, йде на користь жінкам. А залишившись би вона назавжди у своєму селі, то була б копією своє матері. 
   Про манікюр не йшлося б ніякої мови. Задирки, обламані нігті й періодично бруд під ними від роботи на городі, вічний пучок невкладеного волосся на голові, обмотаного хусткою, яка першою потрапила під руку. Засмальцьований фартух з ранку до вечора, що одягається навіть на зимовий одяг. І бабські гумові калоші, бо в іншому взутті двором і чорноземом ходити було безглуздо і необачно.
    А тут, пахуча жінка, акуратно одягнена, з ідеальним манікюром, сяючими очима і пристойною укладкою волосся.
     Олена спіймала себе на думках, що захоплюються матір'ю Макса, і трохи осіклася. Їй стало соромно, заочно, перед своєю матір'ю. Адже батьків не вибирають, а її мати ну ніяк не винна в тому, що проживає в таких умовах.  
   Так вона вкотре для себе виокремила прерогативу проживання в місті. Інше життя, інші умови і в майбутньму більше ніяких фартухів і калош!