7

 -Я зовсім не знаю, які там терміни потрібно витримати, щоб не поспішати зі сватанням. Але думаю, що ми приїдемо до вас уже на початку наступного місяця... - роздумував Максим, проводжаючи Олену.
   Олена якось невдоволено цикнула язиком у відповідь. Максим подивився на неї запитальним поглядом.
-Ну якщо для тебе це довго, то ми хоч і завтра можемо приїхати! -стал запевняти її Максим, не зрозумівши реакції.
-Я не про це... Ви коли вважаєте за потрібне, тоді й приїжджайте свататися... - якось нерозважливо промовила Олена, і Максим помітив, що вона знову занурилася у свої думки.
-Приїжджай у понеділок до мене на кілька днів. Батьки нічого мати проти не будуть. Побудеш зі мною у ветеринарці! Попрактикуєшся! Погуляємо містом! - продовжував з ентузіазмом Максим.
   Олена чомусь мовчала у відповідь.
-Я щось неправильно зробив чи образив тебе? Начебто все ж добре було! - вигукнув Максим, намагаючись розібратися, чим же незадоволена Олена.
   Олена нарешті підняла голову й подивилася на Максима пильним поглядом.
-Вона тобі сподобалася? - раптом запитала Олена.
-Хто? - здивовано запитав Максим.
-Карина... - промовила Олена тихим голосом і знову опустила очі.
-Ця злюча кобра!? Як ти з нею дружиш узагалі! Я хотів запитати!? Ви ж такі різні! 
-Ти не відповів... - знову тихо промовила Олена.
-Та й мови про це бути не може! Кохана, мені звичайно приємно, що ти ревнуєш, але тільки не до неї! Вона помітна, не сперечаюся... Але за версту ж видно, що характер у неї як у цербера! Це не те що чоловіків відштовхує, та й жіночу стать, напевно, теж! - став запевняти її Максим.
-Вона так попою крутила перед тобою...
-Вона перед усіма крутилася! І мачячила як більмо! Усе ж таки, не розумію... Я в цих ваших жіночих штучках не профі, звісно, але все ж подруг твоїх я уявляв зовсім інакше! - щиро дивувався Максим.
-Бог із нею! Я справді дуже сильно приревнувала. Скажу чесно... Хоч і не подавала виду, Максиме! - Олена обійняла його міцно й пригорнулася до грудей.
-Я хіба колись давав тобі привід? - ласкаво запитав Максим, погладжуючи волосся Олени.
-Ну взагалі-то до мене ти жодної спідниці не пропускав! - несміливо заперечила вона.
-До тебе, мила... А відтоді, як я зустрів свого блакитноокого ангела, з милими веснянками, мені більше ніхто не потрібен. Важко буде комусь влізти в мою голову й серце! - продовжував запевняти її Макс.
    Довгі, ніжні поцілунки біля хвіртки будинку Олени, майже до самого світанку.
Мама Олени періодично підходила до вікна і спостерігала за молодими. Нарешті їй стало шкода їх і вона вирішила покликати їх до хати.
-Діти! Уже ранок! Ви не замерзли!? Вам не набридло вже кілька годин на одному місці тупцювати!? - крикнула вона їм, наполовину відчинивши двері будинку.
   Обидва стрепенулися від несподіванки.
-Тітонько Маріє, здрастуйте! - вигукнув Максим.
-Зайдіть! Олено, що ж ти хлопця біля порога весь час тримаєш! - запропонувала мати.
-Йдемо? - перепитала Олена, окинувши невпевненим поглядом Макса.
-Звісно! Заодно й обидва повідаємо приємну новину! - погодився Макс.
-Чай, кава!? Що будете? Я вже чайник поставила! - чемно запропонувала мама, бачачи, як обидва змерзли від раннього, ранкового свіжого повітря.
-Я буду каву! Мені в дорогу, все одно! Тітонько Маріє, я зробив сьогодні вночі Олені пропозицію! - відразу повідав Максим, і на підтвердження взяв праву руку Олени, демонструючи каблучку.
-Ну що ж... Пропозиція - справа хороша, але в наших краях, ти сам знаєш, без сватовста ми нашу дівчинку заміж не видамо! - спокійно відповіла мати.
-Не переймайтеся і чекайте скоро нас у гості! - жваво видав Максим, відсербуючи потроху гарячу каву.
-Все пройшло добре у вас? - запитала мама, окинувши суворим поглядом Олену.
  За втомленим виглядом доньки і за залишками смутку в її очах, вона зрозуміла, що зовсім недавно щось пригнічувало її.
-Ти мала рацію, мамо! Карина на нашому вечорі була зайвою... Чорт мене смикнув запропонувати їй піти з нами...
-Що вона вичудила? - перебила її мати.
-Те, що ти й припускала... - майже пошепки відповіла Олена, не бажаючи, щоб Максим її почув.
    Мати підняла брови й похитала головою. Але все ж була дещо рада тому, що в її доньки потроху почали відкриватися очі на подругу.