3

   -Куди це ти намилюєшся?  - насупивши брови, запитав Карину її батько Володимир Вікторович.

  Карина витягнулася як по струнці й завмерла.

 "От чорт! Не встигла! Зараз ще не випустить!" - встигла з жалем подумати вона, але замість цього сказала врівноваженим і спокійним тоном.

-Татку, я з Оленою в клуб іду... Не надовго! Пити ми з нею багато не будемо! Хлопців теж не буде! Ну тільки... Вона просто хоче мене зі свої хлопцем сьогодні познайомити... - винувато додала вона.

"От же пердун старий! Мені вже двадцять три роки! Заміж пора і дітей своїх, а я ще й відпрошуватися маю!" - зі злістю подумала Карина, спостерігаючи за реакцією батька, який не поспішав якимось чином реагувати на пояснення доньки.

   Володимир Вікторович вальяжно розкинувся в кріслі й покликав хатню робітницю:

-Анюта! Принеси мені чаю, будь ласка!

-Зелений чи чорний, Володимире Вікторовичу? - дзвінким голосом перепитала його молода домробітниця.

     Вона завжди хотіла догодити своєму господареві і була в суттєвих контрах із Кариною. А все тому, що Карина не раз помічала її в спальні свого батька. Вдіяти з цим вона нічого не могла, бо батько навіть і чути не хотів про її підозри і висловлювання з цього приводу.

 Домробітниці Ганні було тридцять років, вона була цілком гарна собою, доволі в пристойній формі і завжди доглянута. Утім це й не дивно. У мріях про майбутнє вона вже бачила себе дружиною Володимира Вікторовича. І вже приміряла на себе роль суворої матері Карини. Тому не втрачала нагоди робити їй зауваження, повчати її, тим самим погіршуючи їхні й не без того погані стосунки з Кариною.

   Сам же Володимир Вікторович був чоловіком у розквіті сил. Він тому й не хотів, щоб його дочка часто відвідувала один і єдиний місцевий клуб, оскільки сам він частенько заходив туди і знімав там для власних утіх дівчат легкої поведінки. Хоч і самій Карині він здавався старим, але це було не так. Йому було на той момент сорок дев'ять років, у густому русявому волоссі жодної сивини, а білосніжні вініри додавали йому доглянутості й моложавості.

   Очевидно, що він добряче замислився над запитанням Анни, який чай йому подавати, абсолютно в цей час ігноруючи власну доньку, котра так і продовжувала стояти при виході, не наважуючись вийти з дому без дозволу.

   -Паап? - наважилася нагадати про себе Карина.

Володимир Вікторович на міліметр підняв одну брову, відкашлявся і вдав, що згадав про присутність доньки поруч із ним.

   Карина помітила його увагу і продовжила:

-Я зрозуміла всі свої минулі помилки... Напиватися не буду... З хлопцями тусити теж не буду... Все буде культурно цього разу!

 "Ну і скільки це триватиме?"  - відразу подумала вона про себе.

-А з чого це Олена вирішила тебе! Тебе то! Познайомити зі своїм хлопцем? -раптом почав він.

-Володимире Вікторовичу, так який чай то? - знову дзвінко перепитала Анна, встряючи в розмову.

-Чорний із волошкою, Ганнусю! - відповів він чемно, але, повернувшись до доньки, його міміка знову змінилася на суворість, що межує з награною байдужістю.

     Обтяжливий тиск повис у повітрі. Карина не могла збагнути, що відповісти. Одне неправильне слово і вона нікуди не йде, тому Карина мала бути вкрай дипломатичною в цей момент.

 -Вона заміж за нього виходить! Це можливо, наші останні посиденьки з нею! - твердо сказала вона і сама здивувалася, яка правдоподібна й вдало вийшла відмазка.

    Батько трохи пом'якшав, опустив брови і його лоб розгладився. Карина полегшено, зовсім непомітно видихнула, зрозумівши з реакції батька, що її слова спрацювали в правильному напрямку.

   Він схвально, одноразово кивнув головою, не сказавши ні слова.

Карина зрозуміла, що саме зараз потрібно якнайшвидше валити з дому, не зволікаючи й не чекаючи зміни в настрої батька.