2. Заклинання із сюрпризом

Вулиці Мідвічу нагадували карнавал після вибуху.
Помаранчеве світло блимало у вікнах, по дахах стрибали гарбузи, деякі тягнули за собою гірлянди з ліхтариків, а на центральній площі вже виростав справжній трон із лоз, на якому велично сидів Гарбузовий Король.

— Це… — Шейд зіщулився на плечі Елізи, — ...виглядає, як катастрофа, приправлена морквяним соусом.
— Усе під контролем, — невпевнено відповіла вона.
— Так, я бачу, — сухо кинув кіт. — Гарбузи марширують, король проводить парад, а ти — головна диригентка апокаліпсису.

Еліза бігла вузькими вуличками, намагаючись сховатись від гарбузових патрулів, які кидали на неї насіння.
— Це не могло тривати довго, — пробурмотіла вона. — Треба знайти спосіб зупинити заклинання.
— А може, просто втекти з міста? — запропонував Шейд. — Розпочати нове життя, змінити ім’я, стати торговцем пирогами.
— Дуже смішно, — буркнула Еліза.

Вони завернули за ріг і... врізались у когось.
Еліза зісковзнула на бруківку, а перед нею стояв хлопець у темному плащі, з книгою в руках і дуже невдоволений.

— Ти що, з глузду з’їхала? — вибухнув він. — У місті магічна тривога, а ти бігаєш із котом, який світиться!
— Він завжди світиться, коли нервує, — відказала вона, змахуючи пил з мантії.

 — А ти хто такий, щоб командувати?
— Тео Мірден. Академія Магії. Я прибув розслідувати неконтрольований сплеск енергії, — офіційно представився хлопець. — І, здається, знайшов його джерело.
— Я не джерело, я жертва! — обурилась Еліза. — Це все він! — Вона ткнула пальцем у гарбузовий слід, що тягнувся дорогою.

Тео підняв брову.
— Гарбузи?
— Так, живі гарбузи.
— Звучить безглуздо.
— А ще вони співають і будують трон.
— Тепер це звучить гірше.

Шейд зітхнув:
— Вітаю, ви щойно стали спільником злочинниці.

Тео потер скроню.
— Гаразд, поясни з самого початку.

Еліза коротко виклала історію — від нічного «покращення» святкового ритуалу до появи самозваного Гарбузового Короля, який тепер командує гарбузами. Тео слухав мовчки, хмурився дедалі дужче й час від часу бурмотів щось про «неперевірені формули» та «злочин проти  логіки».

— Отже, — підсумував він, — ти вирішила змінити старе заклинання, яке трималося в архівах Академії триста років, щоб… зробити його “веселішим”?
— Ну, трохи, — розвела руками Еліза. — Додала блискіток, щіпку сонячного пилу, дрібку цукрової есенції…
— І краплю безумства, — вставив Шейд.

— Тепер це не просто прикраса, — сказав Тео. — Ти створила самостійний магічний аспект. Він черпає енергію з міських джерел. Якщо не зупинити його, у нас буде гарбузове царство до кінця зими.
— Але я ж не хотіла цього! — вигукнула вона. — Я просто… хотіла, щоб це свято було особливим.

— Вийшло, — сухо сказав він. — Тепер воно особливе настільки, що Академія, мабуть, пришле сюди комісію.

Гарбузовий Король, тим часом, уже роздавав накази на площі. Його очі світилися вже зеленим вогнем, а голос лунав на півміста:

— Сьогодні ми — насіння нового світу! Нехай кожен двір отримає свого гарбуза!

— О, ні, — прошепотіла Еліза. — Вони ж зараз... засадять усе місто!

— Треба знайти джерело його сили, — сказав Тео. — Усе почалося з твого закляття. Має бути точка концентрації енергії.
— Може, мій горщик? — згадала вона. — Той, де я проводила ритуал!

Шейд стрибнув на землю.
— Тоді гайда! Поки гарбузи не взяли нас у полон і не зробили нас своїми священними садівниками.

Вони пробиралися вузькими вуличками, уникаючи патрулів із гарбузів. Один гарбуз у капелюсі навіть намагався свистіти, але замість звуку з нього вилетіло насіння. Еліза ледве стримала сміх.

— Не смійся, — шепнув Тео. — Це потенційно небезпечна субстанція.
— Це гарбуз, Тео.
— З магічною аурою хаосу.
— Аура чи не аура, а виглядає він як горщик із ніжками.

Шейд фиркнув.
— Ти забула, що в минулому році  оживила різдвяний вінок. Він потім три тижні переслідував поштаря.

— Досить! — Тео підняв руку. — Здається, я відчуваю слід.

Він притулив долоню до бруківки, прошепотів кілька слів — і з-під землі піднявся теплий помаранчевий туман, який стелився у напрямку до старої кав’ярні що біля річки.

— Там, — сказав він. — Твоє джерело.

Еліза зблідла.
— Кав’ярня «Гарбузова фея»... я ж там проводила ритуал.

— Звісно, — пробурмотів Шейд. — Назва сама підказувала біду.

Коли вони дісталися туди, місце виглядало як справжній храм гарбузового культу. Горщик, у якому вона варила зілля, стояв на прилавку, оточений сяйвом. Навколо кружляли гарбузові істоти, співаючи хором щось на кшталт:

— О, великий Королю, вічний урожай гряде!

— Ну й ну, — Тео тихо свиснув. — У тебе вийшов новий культ.

— Це не культ, це… це невдала кулінарія, — простогнала Еліза. — Я ж просто хотіла зробити гарбузовий торт з ефектом сяйва.

— Ти створила божество з тіста, — відказав Шейд. — Це навіть для тебе новий рівень.

Тео витяг із кишені кристал і швидко промовив заклинання, щоб зчитати рівень магії. Кристал спалахнув червоним.
— Він уже поглинає енергію з довкілля. Якщо не втрутитися, то буде біда.

— І що робити? — запитала Еліза.

— Треба створити зворотний імпульс — гармонізувати стихії. Але це ризиковано.

— Ризиковано — моє друге ім’я, — сказала вона, підкочуючи рукави. — Перше, правда, Еліза.

Шейд лише закотив очі.
— Ну що, знову вибухнемо?

— Можливо, — усміхнулася вона. — Але цього разу — буде красиво.

На даху кав’ярні стояв Гарбузовий Король, і його голос лунав гучно:

— Готуйтеся до Великого Посіву!

— У нас є рівно п’ять хвилин, — сказав Тео, — поки він не перетворить усе місто на плантацію.

— Тоді не гаємо часу, — кинула Еліза й зосередилась.

Її руки засвітились помаранчевим світлом. Шейд застрибнув на стіл, його форма розмилася — і замість кота поруч опинився темноволосий хлопець із жовтими очима й хвостом, що ворушився з-за спини.