1. Гарбузова ніч

Якщо в когось Геловін — це просто нагода з’їсти забагато цукерок і одягнутися у щось із блискітками, то для Елізи Фірн - це було офіційним святом магічного безладу.

Або, як казав її кіт Шейд:
— Святом, коли відьми втрачають гальма, а здоровий глузд — будь-яку надію.

Еліза мешкала в маленькому, але напрочуд гарному містечку Мідвіч — місці, де всі знали всіх і все про всіх, а плітки ширилися швидше, ніж заклинання. Тут магія офіційно була заборонена після 18 години — «з міркувань громадського спокою», як любив повторювати мер Аврелій. Але всі чудово знали: якщо з дахів летять фіолетові іскри або з’являються привиди, — то це просто «нічна витівка місцевої молоді».

Сьогодні в містечку кипіла підготовка до свята: на кожному порозі стояли оранжеві гарбузи, деякі навіть світилися чарівним світлом. Вулиці пахли карамеллю, гарячим шоколадом і трохи димом від химерних зелених свічок.

Еліза стояла посеред своєї кухні, одягнена у смугастий светр і стару мантію, вона намагалась зробити те, що її наставник назвав «базовим демонстраційним заклинанням».
Тобто — змусити гарбуз моргнути.

Проте замість моргання гарбуз періодично зітхав і видавав коротке “ух”, від чого кімната наповнювалась блискітками.

— Це вже краще, ніж минулого року, — зітхнула Еліза, витираючи з обличчя піт. Минулого разу він вибухнув .
— І спалив половину саду, — нагадав кіт, який саме лежав на шафі. — Ти хоча б навчилась ставити захисний бар’єр?
— Звісно, — впевнено відповіла Еліза, клацаючи пальцями.
Але бар’єр не з’явився.
Шейд хитнув хвостом.
— Може, хоч цього разу ми доживемо до світанку без пожежників?

 Шейд не завжди був котом. Колись він був магічним хранителем, але через «необережне використання заборонених ритуалів» (Еліза досі не знала, чи це він так жартує) застряг у формі пухнастого кота. Щоправда, з можливістю змінювати форму раз на місяць. І, на жаль, сьогодні був не той день.

Еліза розклала на столі стару книгу — «Практична демонологія для початківців». Сторінки книги пахли пилом і магією.
— Якщо все пройде добре, я зроблю власне шоу на площі, — мрійливо сказала вона. — Хай усі побачать, що я вже справжня відьма, а не просто учениця мага Беннера.
— Шоу? — очі Шейда округлилися від здивування . — І як ти це зробиш, якщо минулого тижня ти зіпсувала навіть заклинання миття підлоги?
— Це був експеримент! — обурилась відьмочка. — І не зіпсувала, а трохи... перестаралася.
— Так, відро й досі тремтить , коли бачить як ти береш швабру, — буркнув Шейд.

Еліза не звертала уваги на сарказм. Вона розклала на підлозі три свічки, поставила в центр найбільший гарбуз, який змогла  знайти , прикрасила його блискітками, і прошепотіла:
— Ну ж бо, трохи магії… трохи фокусів… і жодних вибухів.

Вона взяла в руки чарівну паличку — подарунок наставника. Паличка виглядала, як звичайна гілка ліщини, але на кінчику світилася крихітна зірка.
— “Аніма Люмініс, Сусуррі Віта!” — урочисто вигукнула вона.

Світло навколо замиготіло. Гарбуз затремтів, заворушився, і… засміявся.
— Ти що, розсмішила його до смерті? — кіт аж зіскочив із шафи.
Але в наступну мить із гарбуза полетіла хвиля магічного сяйва, і всі гарбузи в будинку почали ворушитись. Один навіть підскочив і покотився до дверей.
— О, ні… — Еліза зробила крок назад. — Це не входило в мої плани!
— У тебе взагалі є плани, де не передбачено катастроф? — відказав Шейд.

Через кілька хвилин вона стояла посеред кухні, яка нагадувала гарбузовий хаос: гарбузи котились, сміялись, миготіли, намагаючись відчинити двері.
І, що найгірше, один з них заговорив.

— Вітаю, відьмочко! — прозвучало урочисто. — Ти пробудила мене, Гарбузового Короля!
Світло блимнуло, і найбільший гарбуз на підлозі почав рости, розширюватися, покриватися візерунками, і перед Елізою постав гігантський гарбуз із вирізаним ротом і очима, що світилися магічним вогнем. На його голові красувалася корона з лози.
— Ой, лишенько,— прошепотіла Еліза. — Здається, я трохи… перестаралась.

Шейд відступив до шафи.
— Ти завжди перестараєшся, Елізо.
— Хто посмів закликати мене в цей світ? — голосно запитав Гарбузовий Король. І потім на всю кімнату закричав:

 — Час настав! Хай гарбузи повернуть собі владу, яку люди в них забрали!
— Я просто хотіла шоу… — пробурмотіла дівчина.
— І ти його отримаєш! — Король змахнув лозою, і всі гарбузи в окрузі почали оживати.

У вікнах будинків спалахували вогні, було чути здивовані крики. На вулицях почали збиратися гарбузи — сотні, потім тисячі, що марширували до центру міста.
Еліза дивилася у вікно і не могла повірити в те, що бачить.
— Шейде…
— Так?
— Можеш сказати, що я ще не зовсім зіпсувала цей Геловін?
— Якщо не брати до уваги гарбузове повстання, — муркнув кіт, — то все йде  просто чудово.

Еліза зітхнула.
— От і добре. Бо гірше вже бути просто  не може.

А вдалині, над площею, пролунав бойовий клич із сотень гарбузових ротів:
— Всю Владу Гарбузам!

І навіть Шейд не втримався від коментаря:
— Ти певно побила світовий рекорд із “найшвидше викликаного апокаліпсису”.

Еліза вдихнула на повні груди, потягнулась до книжки, що досі лежала розгорнутою на столі, і з жахом побачила, що сторінка, з якої вона читала, мала маленький підпис внизу дрібними буквами:

“Застосування цього заклинання вночі повного місяця може призвести до пробудження сезонного духа.”

— Повний місяць, — простогнала вона, визираючи у вікно, де срібна куля сяяла просто над дахами.
— Так, — протягнув Шейд, — і сезонний дух уже пакує валізи на переворот.
— Треба це зупинити, — прошепотіла Еліза. — Поки вони не дісталися до мерії.
— Або поки мер Аврелій не створив партію "Гарбузів майбутнього", — буркнув кіт.

Еліза схопила мантію, затиснула книжку під пахвою, Шейд застрибнув їй на плече. Двері розчинились, і в них одразу ж вкотились кілька маленьких гарбузиків, що радісно співали щось про “паростки свободи”.