Епілог

Минуло кілька місяців. Карпатські гори одяглися в розкішне золоте та багряне вбрання осені. Навколо Хустського замку вирувало життя: піддані Кресомира більше не боялися нападів Драго, адже знали, що фортецю тепер захищає не один володар, а двоє.

Лада стояла на найвищому мурі замку — на тому самому місці, де колись у майбутньому вона оступилася під час театралізованого шоу. Тепер на ній була розкішна  сукня глибокого смарагдового кольору, вишита золотими нитками, на пальці виблискував перстень із рідкісним вогняним рубіном, а на шиї, по праву, - бабусин амулет

До неї підійшов Кресомир, накидаючи на її плечі теплий плащ, підбитий хутром.
— Про що думаєш, моя Ладо? — запитав він, обіймаючи її зі спини та вдихаючи запах її волосся.

Лада посміхнулася, дивлячись на безкраї карпатські ліси та сині вершини гір вдалині.
— Думаю про те, що реальність буває набагато кращою за будь-які легенди. Мої туристи в майбутньому плакали б від заздрощів, якби дізналися, що мій магічний вікенд затягнувся на все життя.

Вона розвернулася в його обіймах і ніжно поклала його велику, зазвичай сувору чоловічу долоню собі на живіт. Лада заглянула в його темні очі, і на її губах з'явилася особлива, найщасливіша посмішка.

— А ще я думаю, Кресе... що полум'я нашого кохання  створило нове, маленьке диво.

Лицар на мить завмер. Його подих перехопило, а в погляді з'явилося стільки благоговіння та ніжності, скільки Лада ще ніколи не бачила. Він обережно, ледь дихаючи, притиснув долоню міцніше. У цей момент глибоко всередині Лади, під її серцем, лагідно відгукнулася маленька, але вже неймовірно сильна іскорка. Прадавня магія вогню передалася далі. Там, захищений любов'ю двох епох, зростав майбутній володар  чи володарка  Хустського замку.  Дитина, у чиїх венах тектиме сила карпатської землі та пристрасть вічного полум'я.