Глава 10. Крах і справедливість

 Середньовічний Хустський замок потопав у нічній тиші, але в покоях Кресомира повітря здавалося наелектризованим. На дубовому столі пульсував багровим світлом масивний меч з гравіюванням у формі крил фенікса — ключ до Брами Часу.

Лада нервово ходила кімнатою. У її венах досі вирувала сила, яка прокинулася  після їхньої першої близькості. Вона відчувала цей вогонь фізично: шкіра палала, а серце калатало, наче шалене. Їй було страшно від власної могутності, але ще сильнішим було бажання  покарати Влада. Не за зраду, ні, Лада була вдячна долі за те, що забрала з її шляху цю людину. Вона хотіла покарати його за підлість, за  поранену душу, за крадіжку квартири. 

Кресомир спостерігав за нею. Зараз, його зазвичай суворе, непохитне обличчя  виражало глибоку турботу. Цей жорсткий, вимогливий лицар, який ні перед ким не схиляв голови,  відчував, як його власне серце плавиться від любові до цієї тендітної, але такої сильної дівчини з іншого часу та світу . Навіть ризикуючи втратити її назавжди, він не мог їй відмовити.

Він підійшов зі спини, обережно, але владно обійняв її за плечі. Його гаряче дихання торкнулося її шиї.
— Ти тремтиш, моя Ладо, — тихо мовив Кресомир, і в його голосі  прозвучала ніжність. — Твоя стихія відгукується на твій гнів. Якщо ми підемо туди, ти повинна контролювати цей вогонь. Ми не вбиватимемо їх. Ми змусимо їх пережити те, що пережила ти — крах усього їхнього світу.

Лада розвернулася в його обіймах, зазираючи в його темні, глибокі очі, де відбивалося полум'я каміна. Вона відчула неймовірну вдячність. Цей замок, цей чоловік —  стали для неї ближчими за її минуле життя.
— Я готова, Кресе. Я хочу, щоб вони повернули те, що вкрали. Хочу побачити їхній крах.

Кресомир кивнув, і, взявши в руки меча,  з усього маху ввігнав його в землю. Простір розірвало вогняне кільце, затягуючи їх у вир часу.

Луцьк. Наші дні. Офіс будівельної фірми.

Влад, сидів у шкіряному кріслі й задоволено посміхався. На краєчку столу, спокусливо погойдуючи ногою, сиділа Кіра - його колега, юрист компанії і за сумісництвом - його коханка.

— Ну що, любий, - промуркотіла Кіра, поправляючи каре.  -  Покупець перерахував пів мільйона доларів за квартиру Ладки на наш рахунок. Справу закрито. Ми багаті, а твою наївну дружину вже ніхто не шукатиме після того «нещасного випадку» в Хусті.

Раптом повітря в кабінеті стало нестерпно гарячим. Запахло озоном і паленим листям. Двері повільно відчинилися.

Коли увійшла Лада, Влад ледь не впав із крісла. Вона виглядала розкішно, а за її спиною стояв високий, широкоплечий чоловік у дорогому стильному костюмі, чий крижаний, хижий погляд паралізував волю. Кресомир тримав Ладу за руку, і цей жест транслював абсолютну впевненість і захист.

— Л-Лада?! — заїкаючись, витиснув Влад, блідий  як крейда. — Ти... ти жива?
— Що це за жарти?! Хто ви такі?! — верескнула Кіра, миттєво втрачаючи свій лоск.

Лада солодко посміхнулася, нахиливши голову набік:
— Ой, вибачте, що без стуку! Я бачу, ви тут святкуєте мої поминки? Надіюсь,  було смачно, а то я трохи запізнилася на власний похорон. Затори в Хусті, самі розумієте.

Вона зробила крок уперед. Очі дівчини спалахнули чистим, первісним золотим вогнем. Лада повільно підняла руку, і в її долоні з нічого народилася справжня, жива куля полум'я. Вона не вибухала, але дихала такою спекою, що папери на столі почали тліти самі по собі.

Влад і Кіра від жаху втиснулися в стіну. У них перехопило подих.

— Лллладочка, благаю! Не треба! — закричав Влад, падаючи на коліна. — Я все віддам! Що ти хочеш?!

— Ой, Владику, встань, не брудни дорогі штани. Тобі ще в суді в них виступати, — Лада з іронічним захватом подивилася на вогняну кулю в руці. — Дивись, яка краса. До речі, про теплоту наших стосунків...  Давай пограємо в гру «поверни награбоване за 60 секунд», інакше я випадково зроблю тобі епіляцію всього тіла. Безкоштовно!

Тремтячими руками, обливаючись холодним потом під важким поглядом Кресомира, Влад підповз до столу. Його пальці ледь влучали по клавішах. 

— Які реквізити вводити?! Твій рахунок?! — гарячково заскиглив Влад.

Лада на мить обернулася до Кресомира, який стояв поруч, наче могутня скеля. Вона подивилася на його сильні руки, згадала стіни Хустського замку, які захистили її, і на її губах з'явилася горда, впевнена посмішка.
— Ні, Владику. Мені твої брудні гроші більше не потрібні. Мій новий світ занадто чистий для цього сміття. Записуй рахунок благодійного фонду,.нехай ці пів мільйона доларів підуть на реставрацію тієї самої фортеці, де ти намагався мене позбутися. Символічно, правда?

Влад від шоку застиг. Кресомир зробив крок уперед, і від одного його подиху повітря в кабінеті ледь не спалахнуло.
— Швидше, — процідив лицар.

Влад гарячково ввів реквізити і підтвердив транзакцію. Пів мільйона доларів слухняно полетіли на рахунок реставрації історичної пам'ятки України.

— Перевів! Усе до копійки! — закричав Влад.

— Розумний хлопчик, — Лада кинула на стіл два чистих аркуші паперу. — А тепер хвилина творчості. Пишемо щиросердне зізнання. Кірочко, приєднуйся,  ти ж у нас юрист, склади красивий, а головне правдивий  текст про те, як ви вдвох крали гроші фірми і підробляли дарчу на мою квартиру. Пишіть розмашисто, з натхненням.

Кіра, ридаючи від тваринного страху, першою схопила ручку, вона гарячково шкрябала по паперу, здаючи Влада з потрохами. Влад дописував останній абзац своїх "подвигів".  Коли папери були готові, Лада схопила телефон Влада. сфотографувала їх і одним кліком відправила разом із фінансовими звітами на особисту пошту Генерального директора.

— Ну от і все, — Лада підійшла до ноутбука Влада і легенько торкнулася клавіатури кінчиком пальця. Пластик миттєво спалахнув яскравим синім полум'ям, перетворюючи техніку на рідку кашу. — Ой, яка прикрість. Схоже, твоя кар'єра щойно... згоріла на роботі. Буквально. Генеральний уже читає пошту, тож вас обох  офіційно звільнять, по статті. Ну що, продовжимо розважатися?