Глава 8. Вогонь у пастці рун

Кожен день у  Хустському замку  приносив Ладі нові відкриття. Страх перед Кресомиром остаточно зник, розчинившись у палкому, майже шаленому коханні, яке спалахнуло між ними після тієї самої ночі. Жорсткий і вимогливий лицар поруч із нею ставав зовсім іншим. Його погляди, раніше сповнені холодної рішучості, тепер палили Ладу зсередини ніжністю та пристрастю.
Але разом із коханням у її тілі оселилася стихія. На нижньому дворі замку, в тій частині, що прихована від чужих очей високими мурами, Кресомир вчив її контролювати магію вогню.
— Зосередься, моя Ладо, — тихо, але владно говорив він, стоячи за її спиною і тримаючи свої гарячі долоні поверх її рук. — Вогонь — це не просто руйнування. Це твоя воля. Направ його на ту мішень, але не давай йому вибухнути.
Лада заплющила очі. Вона відчула, як від серця по венах розливається тепло. Коли вона розплющила повіки, на кінчиках її пальців затанцювали маленькі, золотисті язички полум'я. З тихим  смішком вона спрямувала їх на дерев'яне опудало. Вогонь слухняно обійняв дерево, обвугливши його, але не влаштувавши пожежі.
— Я ж казала, що я здібна учениця, — з щирокою посмішкою обернулася вона до нього.
— Ти неймовірна, — прошепотів Кресомир, притягуючи її до себе за талію та впиваючись у  губи глибоким, владним поцілунком. У цей момент він готовий був кинути до її ніг увесь світ.
Проте затишок тривав недовго. Уже наступного ранку над Хустським замком зазвучали тривожні сурми.
На землі Кресомира прийшла війна. На чолі ворожого війська стояв його давній, найзапекліший ворог — Драго. Це був підступний і сильний маг, який володів темною силою, знанням стародавніх рун та заклинань. Драго роками мріяв захопити величну фортецю та родючі землі Кресомира, і тепер трапилася нагода.
— Залишайся в покоях і не виходь, — суворо наказав Кресомир, одягаючи важкі лицарські обладунки. Його очі знову стали холодними, як крига. — Мої воїни втримають мури. Драго не пройде.
— Бережи себе, — Лада міцно обійняла його, відчуваючи дивне, лихе передчуття.
Кресомир пішов обороняти фортецю. На стінах замку закипіла жорстока битва: магічні паси Драго вибухали на камінні синіми спалахами, а захисне полум'я Кресомира тримало щит.
Тим часом у покоях Лади панувала тиша. До кімнати увійшла Марта — нова служниця, яку взяли на службу лише кілька днів тому. Вона була тихою і непомітною, тримаючи голову низько опущеною.
— Панно Ладо, володар Кресомир наказав передати вам заспокійливий відвар із карпатських трав, — тихим голосом промовила дівчина, протягуючи кубок. — На мурах гаряче, він хвилюється за вас.
Лада, чиї думки були повністю зайняті Кресомиром, не запідозрила лиха., зробила кілька великих ковтків. Смак був дивним — занадто солодким, з присмаком гіркоти.Уже за хвилину кімната перед очима Лади почала кружляти. Руки й ноги налилися свинцем, а магічний вогонь у венах раптом згас, заблокований підступним зіллям. Марта хижо посміхнулася, підійшла до вікна і змахнула чорною хусткою.  Через таємний підземний хід, який вона заздалегідь відімкнула, Марта провела самого Драго та кількох його найкращих бійців прямо в серце замку.
        Прокидалася Лада важко, тіло зв'язане мотузками боліло, на  одягнених на руки браслетах  світилися зловісні фіолетові знаки — руни придушення магії. Її вогонь  б'ючись  об ці кайдани,  не міг вирватися зовні. .Вона знаходилася в занедбаній вежі на околиці замкових земель. Навпроти неї, у кріслі, сидів чоловік у темному плащі з перекошеним від злості  обличчям — Драго. Його пальці, покриті магічними татуюваннями-рунами, гралися з гострим кинжалом.
— Прокинулася, пташко? — його голос звувчав як шелест сухого листя. — Значить, це ти — та сама таємнича відьма вогню, яка розтопила крижане серце нашого гордого Кресомира ? Мені донесли, що він втратив через тебе голову.
Лада, попри слабкість від зілля, знайшла в собі сили для своєї фірмової уїдливості. Вона презирливо пирхнула:
— Ой, ну треба ж, який ефектний вихід. Викрасти жінку , поки чоловік зайнятий на полі бою? Це типовий почерк «великого мага»?. Мабуть, тобі в дитинстві  в пісочниці пасочки  ламали, що ти виріс таким закомплексованим?
Очі Драго небезпечно звузилися, він підвівся і підійшов ближче, схопивши її за підборіддя:
— Стримай свій язик, дівчино. Зараз я диктую правила. Твій лицар обороняє порожню фортецю. Скоро мої люди передадуть йому мої умови.  Є  два варіанти розвитку подій, і обидва мені подобаються.
Драго відпустив її і почав ходити кімнатою, загинаючи пальці:
— Варіант перший. Кресомир здає мені  замок, віддає всі свої землі й магічні артефакти без бою. Натомість він отримує тебе — цілу, неушкоджену і таку ж  язикату. Варіант другий, якщо він виявиться впертим дурнем... Я насильно одружуюся з тобою. Наші магії — мої руни та твій вогонь — об'єднаються. Твій Кресомир дивитиметься, як ти стаєш моєю дружиною, а потім я спалю його фортецю твоїми ж руками.
Лада дивилася на нього, і всередині неї, незважаючи на руни,  почав розпалюватися гнів. Вона знала Кресомира. Він жорсткий і гордий, але заради неї він готовий на все. І саме тому вона не могла дозволити Драго зламати його.
— Знаєш, Драго... — тихо, з небезпечною посмішкою промовила Лада. — Твої варіанти просто жахливі. Я пропоную третій: ти зараз відпускаєш мене, і ми робимо вигляд, що  безглуздого викрадення  не було. Бо коли Крес прийде сюди... від твоїх рун залишиться лише попіл..
     Драго  голосно розсміявся, не здогадуючись, що під впливом гніву до нього та шаленого кохання до Кресомира, прадавня магія вогню в тілі Лади вже почала повільно, але впевнено випалювати темні руни на її кайданах...