Глава 6. Магічна ніч

Минали тижні, і крижана стіна між суворим воїном та його полонянкою танула з кожним днем. Лада, зі своїм легким характером та гострим язиком, примудрилася перевернути життя замку  догори дриґом. Вона навчила кухаря варити щось схоже на каву з паленого цикорію та коріння, а  вартових, коли Кресомир не бачив — грати в «крокодила»..

Сам лицар за кожної зустрічі намагався тримати маску невблаганного генерала. Проте його жорсткий, вимогливий характер капітулював перед її посмішкою. Він оберігав її, знаходив для неї найкращі сукні й годинами слухав розповіді про дива майбутнього. Лада ловила себе на думці, що її страх перед цим вогняним велетнем переріс у дещо зовсім інше:хвилююче,  глибоке, гаряче й нестримне. Його сила більше не лякала — вона заворожувала.

Тієї ночі над Хустським замком вирувала гроза. Блискавки розривали небо, а в покоях Лади панувала тиша, яку порушував лише тріск дров у каміні.

Двері тихо відчинилися. На порозі стояв Кресомир.. Його янтарні очі в напівтемряві світилися особливим, магнетичним блиском, в них світилася ніжність та палало кохання.

— Ти не спиш?  — тихо запитав він, підходячи до її ліжка. Навколо нього відчувалися хвилі такого сильного тепла, що Ладі забракло повітря.

— Чекала на свого наглядача, — спробувала пожартувати вона, але голос здригнувся від хвилювання. — Раптом ти знову прийшов шукати шпигунів?

— Я знайшов дещо гірше, — Кресомир зупинився поруч і обережно, майже невагомо торкнувся пальцями її щоки. Його рукавиць не було, і шкіру Лади обпалило чистим, ніжним жаром. — Ти вкрала мій спокій, потраплянко Ладо. Я спалив сотні ворогів, але твої очі - спопелили мене без жодної магії.

Лада затамувала подих. Вона піднялася, дивлячись прямо в його палаючий погляд. Усі спогади про підлість  Влада, про зраду  раптом здалися далекими, неважливими. Перед нею стояв справжній чоловік. Жорсткий з іншими, але неймовірно ніжний з нею.Він більше не стримувався. Його сильні руки притягли її до себе, його губи накрили її  владним, палким поцілунком. Лада тихо зойкнула, відчуваючи, як по тілу розливаються тепло, пробігають тисячі гарячих голок. Це була ніч, де суворість зустрілася з пристрастю. Кресомир пестив її так, ніби вона була найтендітнішою квіткою, і водночас забирав її всю, без залишку.

У самий пік їхньої близькості, коли емоції та пристрасть сягнули вищої точки, Лада відчула, як глибоко всередині її грудей, там, де раніше був лише страх і біль від зради, закрутилося шалене джерело тепла.

Це тепло, було  не  від тіла Кресомира -  це було її власне.

— Ой... — видихнула Лада, розплющуючи очі.

Кресомир раптом відсторонився, вражено дивлячись на неї. Простирадла навколо них почали тліти. А з кінчиків пальців Лади, прямо в повітря, злітали маленькі, яскраві золотаві іскри. Вони танцювали навколо її рук, слухаючись кожного поруху її серця та думок. Давня, спляча магія вогню, яка дрімала в її роду століттями й зреагувала на Хроно-перехід, нарешті прокинулася.

Лада злякано подивилася на свої палаючі долоні, а потім на Кресомира:
— Е-е-е... Ну от, здається, тепер я точно не зможу сказати, що в мене з магічного тільки водостійка туш. Я що... підпалила ліжко?

Кресомир хрипко розсміявся — вперше так щиро й голосно. Він перехопив її палаючі долоні своїми, сплітаючи їхні пальці. Їхня магія злилася в одне ціле.

— Ти прекрасна, моя вогняна Ладо, — прошепотів він, цілуючи її в плече. — Тепер ти точно нікуди від мене не втечеш.

Лада посміхнулася, притискаючись до його гарячих грудей. Але десь на задвірках свідомості, разом із новою силою, викристалізувалася чітка, гостра як лезо думка: «Я маю силу. І тепер я знаю, як змусити Влада заплатити за все».   (Лора Любомирська 2026)