Глава 30. Родина і вибір

Вечеря в їдальні заміського будинку проходила в затишній, але наелектризованій очікуванням атмосфері. На столі палахкотіли справжні воскові свічки, які Лада наполегливо розставила замість електричних ламп, щоб повернути бодай дрібку замкового затишку. Родина зібралася разом, аби розробити план глобальних пошуків Ратомира.

Кресомир розгорнув на великому дубовому столі детальну карту західного регіону.
— Завтра Олег підключає до пошуку два приватних детективних агенства, — суворо промовив володар Хуста. — Камери на вокзалах, трасах, у великих містах — усюди стоять фільтри на портретну схожість. Олег і досі відслідковує інформацію про природні аномалії, але поки-що без результатів. Тому, я думаю, буде краще коли ми родиною розпочнемо пошуки, розпочнемо з Хуста. Можливо Божені вдасться його відчути, адже вони двійнята, між ними існує міцний емоційний та психологічний зв’язок, а, можливо, спрацює родинна магія.

— Татку, я стежитиму за зведеннями служби безпеки, — рішуче запевнила Божена, гордо розправивши плечі. — Ми з Олегом перевіримо все.

Коли Божена пішла до своєї кімнати, Кресомир і Лада залишилися у вітальні наодинці біля каміна. Вогонь м'яко відбивався в кришталевих келихах. Настав час для складної розмови. Кресомир повільно повернувся до дружини й розповів їй про свою розмову з Олегом та про почуття, яке спалахнуло між їхньою донькою та начальником безпеки.

Почувши це, Лада раптово підхопилася з крісла. Її очі палахкотіли справжнім материнським гнівом, і вона почала гаряче, емоційно сперечатися:
— Ні, Кресе! Я категорично проти! Ми маємо негайно забрати Божену від Олега, перевести її назад до Дениса чи взагалі залишити вдома! Ти збожеволів? Йому тридцять п'ять років, а нашій дівчинці — всього двадцять! Він занадто дорослий для неї, він пройшов суворий земний світ, а вона ще зовсім дитина, яка виросла в замкових стінах! Я дико хвилююся за неї, Кресе, і не дозволю згубити нашу доньку!

Кресомир підвівся, м'яко, але міцно обійняв Ладу за плечі, пригортаючи до себе, і почав тихо, терпляче її переконувати:
— Ладо, кохана моя, заспокойся і послухай мене, — його голос звучав низько й надійно. — Я воїн, і я бачу чоловіків наскрізь. Олег — скеля. Він неймовірно надійний. І найголовніше, моя королево... він дійсно кохає нашу доньку. Я бачив іскру в його очах. Він дивиться на неї як на найбільший скарб. У цьому шаленому, небезпечному світі, де ми самі до кінця не адаптувалися, саме такий чоловік зможе потурбуватися про Божену й захистити її від усього краще за нас.

Лада важко зітхнула, притулившись до його грудей, але її серце все одно тривожно стискалося.

— Попереду у нас багато випробувань, — продовжував Кресомир, гладячи її по каштановому волоссю. — Найближчим часом нам потрібно підігнати всю роботу на фірмі, завершити ребрендинг фірми «Золото фенікса». Нам потрібні розв'язані руки. Щойно ми закриємо справи, ми негайно поїдемо до Хуста і розпочнемо там ретельні пошуки Ратомира. Ці пошуки можуть затягнутися на місяці і ми маємо бути готові.

Він раптом затих. Тріск дров у каміні здався оглушливим. Кресомир відсторонився, заглянув Ладі прямо в очі, і в його погляді вперше з'явилася глуха, невимовна тривога.

— Скажи мені, Ладо... — його голос здригнувся. — Якщо нам вдасться знайти нашого сина... Якщо ми за допомогою його унікальної магії землі  зможемо розкопати і знайти мій меч з гравіюванням золотого фенікса... Меч, який єдиний здатний знову відкрити Браму Часу... Що ми будемо робити далі?

Лада затамувала подих, дивлячись на чоловіка.

— Я точно знаю, що маю повернутися назад, — глухо промовив Кресомир, і прадавній багряний вогонь на мить відбився в його зіницях. — Мій дім там. Моя земля, мій спадок, мій Хустський замок — усе моє життя залишилося в минулому. Ратомир... я впевнений, що він теж без вагань повернеться назад у наш світ магії. Адже там, під захисним куполом серед хащів, залишилася дівчина, яку він палко кохає — Анісія. Я знаю свого сина, у цьому він схожий на мене, він не зрадить свої почуття.

Він міцніше стиснув її долоні, і його пальці стали гарячими:
— Але що вибереш ти, Ладо? Ти народилася тут, це твій рідний час, тут твої технології та спокій. Що вибереш ти — шлях назад чи це теперішнє-майбутнє? А Божена? Якщо вона по-справжньому закохалася в Олега... якщо її серце залишиться з ним... Що вибере вона? Шлях додому, до зруйнованого замку, чи вона захоче будувати своє нове життя і свій власний дім тут, у цьому часі, поруч із коханим чоловіком?

Лада мовчала, вражена його словами. Жорстока дилема майбутнього виросла перед ними невидимою стіною.

 —Я — там де ти, — сказала Лада, — там, де я вдруге отримала шанс на життя, де пробудилася моя родова магія, що передається тільки від матері до доньки, де зустріла справжнього чоловіка і в якого  до нестями закохалася, де народилися мої діти.  Кресомире, мій дім там — де ти!  Кресомир  дивився на вогонь у каміні, повільно повернувся, притягнув до себе Ладу, ніжно обійняв і  тихо підсумував: —Ладо, ти моє серце і душа, без них я жити не зможу. Я безмежно вдячний і ціную те, що ти обираєш мене і хоч і зруйнований, але — наш дім.  Якщо Божена обере цей світ і залишиться тут... то Олег дійсно та єдина людина, яка подбає про неї та захистить нашу принцесу від усього, коли нас не буде поруч.

Вони стояли у великій, розкішній вітальні, міцно тримаючись за руки. Сім'я возз'єдналася, але доля вже готувала для них найскладніший вибір, де ціною повернення додому могла стати розлука з власною донькою.